О.Панкевич: До питання про використання релігійних термінів у конституціях зарубіжних держав (порівняльний аналіз)

21 серпня 2013

О.Панкевич,

старший науковий співробітник

Львівської лабораторії прав людини і громадянина

НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування

НАПрН України, кандидат юридичних наук, доцент

 

У час діяльності Конституційної Асамблеї, утвореної Указом Президента України від 17 червня 2012 року [1] з метою підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України, актуалізувалося, зокрема, й питання щодо доцільності вживання слова "Бог" у тексті  останньої.

Доречно нагадати, що у преамбулі чинної Конституції України  1996 року наголошується: "Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, …усвідомлюючи відповідальність перед Богом (виділення наше. — О.П.), …приймає цю Конституцію — Основний Закон України". (І це при тому, що в статті 35 тієї ж Конституції декларується світськість нашої держави.)

У контексті даної розвідки важливою видається позиція вітчизняного дослідника О. Мережка, який зазначає: "Ми далекі від думки, що посилання на Бога в тексті Конституції України є чимось випадковим, на що юрист не повинен звертати увагу. Навпаки, ми можемо з повною підставою говорити про Бога як юридичний, точніше конституційний концепт, який, якщо глибоко задуматися, повинен мати колосальний вплив на правову систему України.

Привертає до себе увагу, — продовжує цей науковець, — і той факт, що в деяких країнах на Бога навіть подають позови. Зокрема, румунський в"язень подав у суд на Бога, стверджуючи, що в процесі хрещення він уклав із Богом договір, що має юридичну силу, згідно з яким "сторони" зобов"язалися сприяти один одному. На думку цього в"язня, Бог не виконав своїх зобов"язань за договором, внаслідок чого цей чоловік опинився під впливом диявола і його було засуджено до 20 років позбавлення волі. Цей румунський в"язень вимагав притягнути Бога до відповідальності за "шахрайство, зловживання владою та хабарництво". На його думку, безпосереднім представником Бога є Румунська православна церква, яка і зобов"язана виплатити йому відповідну компенсацію за спричинені Богом збитки" [2].

З огляду на пропозиції окремих членів Конституційної Асамблеї вилучити з преамбули Основного Закону держави посилання на Бога як таке, що прямо суперечить положенню частини 3 статті 35 чинної Конституції України, згідно котрого церква  і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, видається доцільним звернутися до досвіду інших країн щодо цього питання. Адже вивчення конституційної теорії та практики різних, насамперед високорозвинутих у всіх відношеннях, зарубіжних держав може і повинно сприяти вдосконаленню конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Україні (зрозуміло, з обов"язковим врахуванням національних — історичних, культурних, соціальних, ментально-психологічних — особливостей).

Вже побіжний аналіз зарубіжних конституцій дозволяє згрупувати випадки вживання у них слова "Бог" (або інших релігійних термінів чи виразів) таким чином:

По-перше, має місце вживання означених слів у преамбулах конституцій (Албанія, Аргентина, ПАР, Польська Республіка, Швейцарія, Швеція (щодо останньої, точніше буде зазначити про відповідну згадку на початку конституційних законів, які, як відомо є складовими частинами некодифікованої Конституції цієї держави, зокрема Акта про престолонаступництво та Акта про свободу друку)).

Зокрема, у преамбулі Конституції Польської Республіки 1997 р. зазначається, що цей Основний Закон встановлюється "…з почуттям відповідальності перед Богом…".

На початку Канадської Хартії прав та свобод 1982 р. наголошується, що Канадська держава ґрунтується на принципах "верховенства Бога та панування права".

По-друге,  відносно поширеною є така практика, коли релігійні терміни вміщено в основному тексті конституційних актів (Акт про об"єднання з Шотландією 1707 р. (складова частина неписаної Конституції Великобританії), наприкінці Конституції Угорщини), причому найчастіше —  у текстах клятв (присяг) посадових осіб (Грузія, Домініканська Республіка, Індія, Колумбія, Коста-Ріка,  Норвегія, Нідерланди, Мальта, Литва,  Румунія).

Цікавою видається положення статті 99 Конституції Домініканської Республіки 1947 р., в якій міститься опис державного герба: "Герб Республіки має колір національного прапора; в центрі розміщено розкрите євангеліє з хрестом нагорі; і те й інше виступає на фоні трофейних копій і національних прапорів без герба; він облямований лавровими та  пальмовими гілками і увінчаний стрічкою, на якій написано гасло: "Бог, Вітчизна і Свобода"…".

По-третє,   аналізована термінологія запроваджена одночасно як у преамбулах, так і в основних частинах конституцій (Греція, Ірландія, Ліхтенштейн).

Наприклад, у преамбулі Конституції Ірландії 1937 р. зазначається: "В ім"я Пресвятої Трійці, від якої походять усі влади і до якої як до нашої останньої надії повинні бути направлені всі дії людини і Держави, Ми, народ Ейре, покірливо визнаючи всі наші обов"язки перед нашим Священним Господом Ісусом Христом, котрий підтримував наших батьків в століттях випробувань…".

Конституція Греції 1975 теж розпочинається зі згадки про "Святу, Єдиносущну та Неподільну Трійцю". До того ж відносинам Церкви і держави присвячений окремий (2-й) розділ цього Основного Закону, де зокрема в статті 3 декларується: "Пануючою в Греції релігією є релігія східно-православної Церкви Христової. Православна Церква Греції, що визнає своїм главою Господа нашого Ісуса Христа, нерозривно зв"язана в своїх догматах з Великою константинопільскою Церквою і з будь-якою іншою єдиновірною Церквою Христовою, неухильно дотримується, так само як і вони, святих апостольських соборних канонів та священних традицій".

Зі зрозумілих причин ми залишаємо поза межами нашого аналізу так звані мусульманські країни, адже в них іслам є державною релігією, а норми Основного Закону держави мають відповідати  Корану, або, як зазначено в статті 1 Основного нізаму про владу Королівства Саудівської Аравії, "його (Королівства) релігія — іслам, конституція – Книга Всевишнього Аллаха і Сунна Його Пророка…" [3, с. 492].

Поважаючи досвід країн Азії, не будемо однак забувати, що для нашої держави досвід європейських країн є ментально ближчим, а тому і більш цінним.

Отже, з проаналізованих текстів  41-ї конституції держав Європи згадка про Бога (Ісуса Христа, Святу Трійцю) міститься у 15-ти актах (включаючи Основний Закон України), що складає 36,5 %.

До того ж, у контексті євроінтеграційних прагнень Української держави видається не зайвим наголосити на тому, що з 28 країн-членів Європейського Союзу 11 держав (39 %) у своїх конституційних актах згадують Бога.

Цікаво, що жодна конституція держав-членів Євразійського економічного співтовариства (питання про доцільність чи недоцільність приєднання до  якого України і нині продовжується дискутуватися у нашому суспільстві та політикумі) релігійної термінології не містить.

Яку ж законотворчу пропозицію можна було б висловити з огляду на констатовану на початку цієї публікації невідповідність наведеного положення преамбули частині 3 статті 35 Конституції України?

З одного боку, орієнтуючись на конституційну практику переважної більшості європейських країн, виглядало би підставним вилучити посилання на Бога з преамбули вітчизняного Основного Закону.

Проте, з іншого боку, в нинішніх умовах (коли спостерігається значне поширення релігійності серед населення країни) таке вилучення, на нашу думку, навряд чи дістало би широку суспільну підтримку і, отже, могло б зашкодити процесу консолідації українського народу.

Враховуючи все зазначене вище, видається більш виправданим залишити status quo з цього питання.

Наведена тут інформація, гадаємо, може виявитися не безкорисною у роботі Конституційної Асамблеї.

Використана література

  1. Про Конституційну Асамблею : Указ Президента України від 17.05.2012 р. № 328/2012 // Урядовий кур"єр. — 2012. — 22 травня. –  № 89.
  2. Мережко О. Бог як суб"єкт українського права / Олександр Мережко // Юридична газета. — 2007. — 7 червня. — №  23. 
  3. Конституции государств Азии : в 3 т. / под ред. Т.Я. Хабриевой. — М. : Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации : Норма, 2010.  — Т. 1 : Западная Азия. — 2010. — 544 с.