Кириченко Ю.В. Щодо обґрунтування необхідності зміни статті 48 Конституції України

09 вересня 2013

Ю.В. Кириченко,

доцент кафедри політології та права Запорізького національного технічного університету, кандидат юридичних наук                        

Пояснювальна записка

щодо обґрунтування необхідності зміни статті 48 Конституції України

 

         Серед численних прав людини, котрі передбачає Основний Закон України, особливе місце посідає право на достатній життєвий рівень, яке вперше в історії України закріплено в ст.48 [1]. Це право є об"єктом правового регулювання і міжнародного законодавства: воно закріплено в ч.1 ст.25 Загальної декларації прав людини 1948 р. [2], у ст.11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. [3] та в інших документах про права людини. Водночас підкреслимо, що незважаючи на ратифікацію всіма країнами континентальної Європи Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, положення ст.11 цього Пакту були втілені в окремій конституційній нормі, крім України, лише 5 державами: Білорусь, Вірменія, Молдова, Нідерланди і Словенія. Конституції інших європейських держав це право не регулюють.

         Право на достатній життєвий рівень ґрунтується на одному з вихідних принципів соціальної держави та, безперечно, належить до найважливіших конституційних соціальних прав людини і громадянина, яке за висловлюванням В.В. Мацокіна "… є інтегруючим соціальним правом, яке об"єднує собою не лише усі інші соціальні права в одну цілісну систему, але одночасно зумовлює, певним чином, сутність та зміст правового регулювання більшості громадянських і політичних прав" [4, с. 6]. І далі він стверджує, що "при неможливості особою забезпечити елементарні умови свого існування, коли якість її харчування не забезпечує простого відтворення фізичних сил, коли вона не має будь-якого житла та одягу, тоді усі інші права просто втрачають своє соціальне значення" [4, с. 3].

         Як зазначає Ж.М. Пустовіт, сутністю цього права "… є можливість достатнього харчування, одягу, житла з метою забезпечення, досягнення певного життєвого рівня. Змістом є право на соціальне благо як гарантія існування і прояву можливостей особи. Формою є право на певні умови життя" [5, с. 266].

         При цьому слід наголосити, що конституційне закріплення права на достатній життєвий рівень ще не означає, що Українська держава бере на себе зобов"язання забезпечити кожній людині достатнє харчування, одяг і житло. Зрозуміло, що держава не може і не повинна роздавати всім громадянам матеріальні блага, але вона зобов"язана, як учасник Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та держава, яка проголосила себе соціальною, створювати належні соціальні умови для кожної людини, щоб та змогла знайти роботу, придбати у власність житло і тим самим забезпечити достатню матеріальну базу життєдіяльності для себе і своєї сім"ї. Тобто держава не є пасивним спостерігачем при реалізації соціальних прав, а є її активним учасником.

         Особливістю закріпленого в ст.48 Конституції України положення "достатній життєвий рівень" є відсутність меж цієї достатності, його рекомендаційне формулювання та постійна змінюваність залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни та інших чинників. Термін "достатній життєвий рівень" є оціночним поняттям, має відносний характер і не підлягає точному визначенню. Як виключення можна навести приклад ч.1 ст.47 Конституції Королівства Іспанія від 27 грудня 1978 р., в якій зазначено, що "усі іспанці мають право на достойне, упорядковане житло" [6]. При цьому слід відзначити, що ця норма розташована не серед статей про права і свободи, а в главі третій, яка має назву "Про основні принципи соціально-економічної політики" і, отже, на думку В.В. Маклакова і Б.А. Страшуна, "не формує суб"єктивного конституційного права, яке захищається судом" [7, с. 220]. Тобто кожна людина сама для себе визначає рівень, який відповідає її уявленням про достатній життєвий рівень свого життя.

         Згідно Великого тлумачного словника сучасної української мови термін "достатній" означає: "який задовольняє що-небудь або відповідає яким-небудь потребам // Обґрунтований належною мірою, переконливий" [8, с. 243]. На нашу думку, положення міжнародних документів, в яких йдеться про "достатній життєвий рівень" включає в себе такі можливості, як право на достатнє харчування — це насамперед якісне та висококалорійне харчування, щоб людина не відчувала голод; право на достатню кількість одягу — щоб людина не була роздягненою; право на достатність житла — щоб людина мала можливість задовольнити свої, хоча б мінімальні, потреби на житло; а, крім того, задоволення життєвих потреб у предметах домашнього господарства, у послугах, в отриманні медичної допомоги, освіти та культурі. Наприклад, у п.1 ст.47 Конституції Республіки Молдова від 29 липня 1994 р. зазначено, що для достатнього життєвого рівня крім харчування, одягу і житла, ще потрібно "медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування" [9].

         Справа ж держави не тільки визначати і встановлювати мінімальні стандарти, нижче яких життєвий рівень громадян знижуватися не може, а вона ще зобов"язана постійно піклуватися про те, щоб це право було реалізоване, а також про неухильне поліпшення умов життя своїх громадян, як того вимагає положення п.1 ст.11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

         Варто звернути увагу на те, що зміст першого речення п.1 ст.11 зазначеного Пакту майже дослівно відтворено тільки в ч.2 ст.21 Конституції Республіки Білорусь від 24 листопада 1996 р. у редакції від 17 жовтня 2004 р., а саме: "Кожен має право на достатній рівень життя, що включає достатнє харчування, одяг, житло і постійне поліпшення необхідних для цього умов" [10]. У той час у тексті ст.48 Основного Закону України відсутнє право кожного на неухильне поліпшення умов життя. Тому, враховуючи те, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права зобов"язує кожну державу, яка підписала Пакт, "вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами" (п.1 ст.2) [3], ми пропонуємо в чинній ст.48 закріпити право кожної людини на неухильне поліпшення умов свого життя. Тим самим держава забезпечить впровадження в національну правову систему міжнародно-правових стандартів щодо досліджуємого права.

         Загальновизнано, що будь-якому суб"єктивному праву в соціальній сфері завжди відповідає чийсь обов"язок. Обов"язок гарантування конституційних прав і свобод покладається передусім на державу. Але зміст ст.48 Конституції України у такому формулюванні, на думку П.П. Шляхтуна, "надає праву декларативного характеру" [11, с. 189-190]. Тобто держава на конституційному рівні не бере на себе жодних зобов"язань щодо реалізації цього права.

         У той час у конституціях Вірменії, Молдови, Нідерландів і Словенії передбачено обов"язок держави здійснювати відповідні заходи щодо реалізації права на достатній життєвий рівень. Так, у ст.34 Конституції Республіки Вірменія від 5 липня 1995 р. у редакції від 27 листопада 2005 р. зазначено, що "держава вживає потрібні заходи для здійснення цього права громадян" [12]; у п.1 ст.47 Конституції Республіки Молдова від 29 липня 1994 р. вказано, що "держава зобов"язана здійснювати заходи щодо забезпечення кожній людині достатнього життєвого рівня…" [9]; у п.2 ст.22 Конституції Королівства Нідерландів від 17 лютого 1983 р. встановлено, що "державні органи зобов"язані піклуватися про забезпечення населення достатнім життєвим рівнем" [13], а в ст.78 Конституції Республіки Словенія від 25 червня 1991 р. записано, що "держава надає громадянам можливість для забезпечення гідних умов життя" [14].

Під час аналізу змісту ст.48 Конституції України складається таке враження, що вітчизняний законодавець при формулюванні права на достатній життєвий рівень використав таку юридичну конструкцію, яка дозволила б, проголосив це право і задовольнив тим самим соціальні сподівання людей, в той час не допустити від громадян країни подання до суду позовів до держави з вимогою забезпечити їм достатній життєвий рівень на підставі цієї конституційної норми. Тому ст.48 Основного Закону України є найскладнішою для правового захисту і, як зазначив О.В. Скрипнюк, "… до різних категорій прав у Конституції використано одне й те саме формулювання: "кожен має право на…", незважаючи на те, що захист більшості із цих прав не може забезпечуватися судом безпосередньо (це стосується принаймні статей 43, 48, 50)" [15, с. 190]. На неможливість захисту цього права в суді звертають увагу і фахівці Харківської правозахисної групи — автори проекту нової Конституції України, які взагалі вважають присутність аналізуємого права в Основному Законі "невиправданим" [16]. З такою точкою зору не можна погодитись. Як слушно зазначили Г.Я. Хабрієва та В.Є. Чиркин "неможливо в умовах соціальної держави відмовитися від закріплення в конституціях соціально-економічних прав, … але і проголошення юридично не забезпечених прав недоцільно" [17, с. 170].

         У праві кожного на достатній життєвий рівень розкривається важливий аспект соціальної, правової держави. І тому держава зобов"язана постійно здійснювати заходи позитивного характеру для матеріального поліпшення умов життя своїх громадян, а також зобов"язана забезпечувати їм можливість захищати своє право на гідне життя. При цьому, як вважає П.П. Шляхтун "якщо держава і зобов"язана гарантувати достатній життєвий рівень, то тільки своїм громадянам, але не іноземцям та особам без громадянства (кожному)" [11, с. 190]. З цією тезою можна погодитись частково. Так, зі змісту аналізуємої норми випливає, що суб"єктом права на достатній життєвий рівень може бути будь-яка людина, яка є громадянином України та іноземці і особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, і які позначені в тексті ст.48 Конституції України терміном "кожен". Цей термін є рівнозначним терміну "кожна людина". Так само визначений суб"єкт і в конституціях Білорусь, Вірменії та Молдови. У той час згідно п.2 ст.22 Конституції Нідерландів носієм права на достатній життєвий рівень встановлено "населення" [13], а згідно ст.78 Конституції Словенії — "громадяни" [14].

         Ми вважаємо, що в ст.48 Основного Закону України вірно визначений суб"єкт права на достатній життєвий рівень. По-перше, це відповідає ч.1 ст.26 Конституції України, в якій зазначено, що "іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами … як і громадяни України" [1]. По-друге, це співвідноситься з п.1 ст.11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, в якому визначено, що "держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень…" [3].

         У разі встановлення на конституційному рівні обов"язку держави вживати належних заходів щодо забезпечення здійснення цього права, то держава дійсно повинна створювати для своїх громадян умови для забезпечення їх правом на працю, на житло, на соціальний захист, що є своєрідним стандартом, до якого повинна у своїй політиці прагнути держава.

         З метою посилення гарантованості права на достатній життєвий рівень П.М. Рабінович слушно вважає, що "при закріпленні усіх прав (особливо економічних, соціальних, культурних) подавати вказівку й на відповідні позитивні обов"язки держави щодо їх забезпечення" [18, с. 51]. І далі він пропонує ст.48 Конституції України доповнити частиною другою, а саме: "Це право забезпечується встановленням мінімального розміру пенсії, інших видів соціальних виплат і допомоги, а також заробітної плати, не нижчого ніж прожитковий мінімум, визначений законом" [18, с. 57]. Але викладення ч.2 ст.48 у такій редакції, на наш погляд, дублює ч.3 ст.46 та ч.4 ст.43 Конституції України, і тому є не доречним.

         З огляду на це, пропонуємо чинний текст ст.48 Основного Закону України у запропонованій нами редакції вважати частиною першою та одночасно доповнити цю статтю частиною другою такого змісту: "Держава зобов"язана створювати умови для здійснення громадянами цього права".     

         Ми вважаємо, що наведене формулювання повніше відтворює положення ст.11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та дає підстави для оскарження, у тому числі й у судовому порядку, саме бездіяльність державних органів.

         Висновки. Отже підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що право на достатній життєвий рівень для себе і  своєї сім"ї — одне з важливих соціальних прав, яке безпосередньо залежить від економічного розвитку країни і ресурсів суспільства та тісно пов"язано із правами на працю, на соціальний захист, на медичну допомогу тощо. Тому його забезпечення і захист набуває все більшого значення та зумовлює нагальну потребу теоретичного переосмислення змісту права, закріпленого в ст.48 чинної Конституції України.

         Враховуючи те, що Україна є учасницею Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, у зв"язку з чим вона зобов"язана застосовувати його положення в національному законодавстві, а також європейський досвід щодо регулювання на конституційному рівні права на достатній життєвий рівень ми пропонуємо ст.48 Конституції України викласти у новій редакції:

         "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім"ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, і на неухильне поліпшення умов життя.

Держава зобов"язана створювати умови для здійснення громадянами цього права".

 

Список використаних джерел

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст.141.

2. Загальна декларація прав людини [Текст] // Юридический вестник. –1998. — №4. — С. 5-16.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/cgiBin/Laws/main.cgi?nreg=995_042.

4. Мацокін В.В. Право громадян України на достатній життєвий рівень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.02.02 — "Конституційне право" / В.В. Мацокін. — Х., 2008. — 19 с.

5. Актуальні проблеми конституційного права України [Текст] : Підруч. / За заг. ред. А.Ю. Олійника. — К. : Видавничий дім "Скіф", 2012. — 552 с.

6. Конституція Королівства Іспанія від 27 грудня 1978 р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://vivovoco.rls.ru

7. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть [Текст] : Учебн. для вузов / Рук. авт. колл. и отв. ред. Б.А. Страшун. — 4-е изд., обновл. и дораб. — М. : НОРМА, 2007. — 896 с.

8. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К. : Ірпінь : ВТФ "Перун", 2001. — 1440 с.

9. Конституція Республіки Молдова від 29 липня 1994 р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.base.spinform.ru.

10. Конституція Республіки Білорусь від 24 листопада 1996 р. у редакції від 17 жовтня 2004 р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.rescc.af/constitutions.

11. Шляхтун П.П. Конституційне право України [Текст] : Підруч. / П.П. Шляхтун. — К. : "Освіта України", КНТ, 2008. — 592 с.

12. Конституція Республіки Вірменія від 5 липня 1995 р. у редакції від 27 листопада 2005 р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.constitutions.ru/archives.

13. Конституції Королівства Нідерландів від 17 лютого 1983 р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.constitution.ru/archives/191.

14. Конституція Республіки Словенія від 25 червня 1991 р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.constitution.ru/archives/191.

15. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні : проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України [Текст] : Монографія / О.В. Скрипнюк. — К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. — 600 с.

16. Конституція і права людини [Електронний ресурс] — Режим доступу : http // Khpg.org.indeх.php?id=1340884962

17. Хабриева Т.Я. Теория современной конституции [Текст] / Т.Я. Хабриева, В.Е. Чиркин. — М. : Норма, 2007. — 320 с.

18. Рабінович П.М. Конституційні гарантії прав людини і громадянина : можливості модернізації в Україні [Текст] / П.М. Рабінович // Право України. — 2012. — №8. — С. 50-59.