І.Коліушко: Зауваження та пропозиції до проекту Концепції внесення змін до Конституції України

06 вересня 2013

Ігор Коліушко,

Голова правління Центру політико-правових реформ,

член Конституційної Асамблеї

 

 

Зауваження та пропозиції

до проекту Концепції внесення змін до Конституції України,

взятого за основу Конституційною асамблеєю

 

Загальні зауваження

Насамперед, слід зауважити, що більшість труднощів написання та обговорення проекту Концепції внесення змін до Конституції України є результатом відмови Конституційної асамблеї від раціональної методології організації роботи. Згідно якої першим підготовленим і затвердженим документом Конституційної асамблеї повинен був стати "Аналіз проблем реалізації Конституції України та недоліків її змісту". Він мав би давати відповідь на питання  які положення Конституції доцільно змінювати і чому. А отже можна було б зробити обґрунтований висновок щодо технології конституційної реформи — внесення окремих точкових змін чи підготовка нової редакції конституції. Без такого аналізу, без обґрунтувань і навіть належних пояснень Концепція викладається чомусь у формі Концепції нової редакції Конституції України.

Ще однією недоречністю проекту є вступні частини кожного розділу, в яких викладаються "проблеми, які зумовлюють необхідність удосконалення…". Проте викладаються надто абстрактно. Саме в попередньому документі вони мали б  бути представлені, причому значно повніше і конкретніше. Концепція конституційної реформи, як цілісний документ, може містити вступ чи вступний розділ, в якому узагальнюється аналіз проблем реалізації Конституції та обґрунтовується висновок щодо необхідності її реформування та його спосіб (внесення окремих змін чи викладення в новій редакції). Розділи ж, які представляють зміст оновлених конституційних положень, уже не повинні перериватися вставками про проблеми.

Звичайно, обидва методи конституційного реформування є можливими:

-    повний перегляд Конституції, включаючи зміну назв розділів, переформулювання більшості конституційних положень, тобто виклад Конституції у новій редакції;

-    внесення змін до окремих положень при збереженні чинної структури Конституції.

Але, вибираючи між ними, слід врахувати, що повний перегляд Конституції є ризикованим, оскільки може привнести проблеми у ті конституційні інститути, які досі функціонували добре. Крім того, виклад Конституції у новій редакції може бути виправданим для запровадження справді досконалішого концептуального підходу до конституційного регулювання суспільних відносин. А значить треба було б провести серйозну дискусію про це, попередньо обговорити і затвердити структуру нової редакції Конституції. Цього не було зроблено.

Прикладом структури Конституції, яка виправдовує викладення її в новій редакції, може бути такий варіант:

Преамбула

1. Засади конституційного ладу

2. Права, свободи та обов"язки людини і громадянина

3. Місцеве самоврядування

4. Регіональне самоврядування

5. Парламент

6. Президент

7. Уряд, центральні та місцеві органи виконавчої влади

8. Суд і правосуддя

9. Конституційний Суд

10. Внесення змін до Конституції України

Прикінцеві та перехідні положення

Цей новаторський варіант структури Конституції відображає суспільну побудову, яка необхідна для утвердження правовладдя та демократії: спочатку — людина, потім — громада, а потім — держава.

Ця структура більшою мірою, ніж традиційна, відповідає цілям субсидіарності державної влади та розвитку територіального самоврядування, без яких складно досягнути демократії і добробуту країни. Втілення такої ідеї у життя могло б стати внеском у розвиток не лише українського, а й світового конституціоналізму.

Тим не менше, в умовах сьогоднішнього процесу конституційної реформи більш доцільним видається саме другий підхід. Проблеми розвитку українського конституціоналізму, що спричинили необхідність конституційної реформи, лежать не стільки в площині недоліків формулювань конституційних положень, скільки у небажанні вищих органів влади підпорядкувати себе Конституції. Це породжувало маніпулювання конституційними положеннями та їх недотримання. Тож конституційна реформа покликана, насамперед, встановити додаткові гарантії, які б унеможливлювали зловживання повноваженнями.

Ще одним загальним недоліком проекту Концепції внесення змін до Конституції України є надмірна декларативність та неконкретність багатьох її положень. Багато з них написані так, що їх результатом можуть стати діаметрально протилежні за суспільним впливом норми в проекті Конституції чи закону про внесення змін до Конституції. Фактично на основі знайомства з цим проектом неможливо сказати якою буде написана на його основі Конституція. А саме для цього пишеться Концепція.

При підготовці даних зауважень та пропозицій використано напрацювання та пропозиції всіх експертів Центру політико-правових реформ.

 

Розділ I

Засади конституційного ладу

 

Крім багатьох незрозумілих за своєю майбутньою нормативною реалізацією положень цей розділ містить кілька концептуально помилкових, на наш погляд, пропозицій. По-перше, це фактично пропозиція встановлення нової форми державного правління — "неабстрактної республіки з президентом", по-друге — пропозиція "конституювати принцип єдності державної влади для стримування абсолютизації принципу поділу державної влади",  по-третє — пропозиція доповнити принцип верховенства права принципом конституційної законності.

Принцип єдності державної влади в теорії, як правило, розглядається як альтернативний принципу розподілу влади і застосовується в конституційно-правових документах держав з авторитарними чи навіть тоталітарними режимами. Тому він не може поєднуватися з принципом розподілу влади. Обмеженням же абсолютизації принципу розподілу влади виступає принцип єдності державної політики.

Принцип верховенства права охоплює своїм змістом усі питання ролі конституційності та законності в правовій системі і не потребує доповнень. Більше того уконституювання принципу конституційної законності, як рівнозначного принципу верховенства права, породить проблеми в тлумаченні останнього і дасть підстави тлумачити законність відмінно (без урахування) від принципу верховенства права, що є недопустимим.

 

 

Для спрощення розгляду зауважень і пропозицій до інших розділів проекту Концепції внесення змін до Конституціїї України, вони подані в таблиці:


Розділ II

Права, свободи та обов"язки людини і громадянина

 

Проект Концепції внесення змін до Конституції

Конституційної асамблеї

Зауваження та пропозиції ЦППР

 

Посилення природно-правової обґрунтованості й універсалізація конституційних прав і свобод. Йдеться про  втілення положень  природно-правової доктрини щодо невід"ємності, непорушності, взаємозалежності, єдності та неподільності таких прав і свобод, а також про підвищення ступеня їх відповідності європейським та світовим стандартам.

Цей напрям має реалізовуватись, по-перше, через надання конституційного статусу не передбаченим в Основному Законі правам і свободам, а також введення до конституційного  тексту нових, "додаткових" прав і свобод, які нині у ньому взагалі не згадані (хоча деякі з них і закріплені у тих міжнародних договорах, що ратифіковані Україною або принаймні закріплені в актах ООН чи актах європейських інституцій, ухвалених нею вже після прийняття Конституції України).

По-друге, шляхом приведення конституційного регулювання праволюдинної проблематики до строгої відповідності з ратифікованими нею відповідними міжнародно-правовими актами. Це, зокрема, вимагає використовувати в Конституції України саме такі термінологічні позначення прав і свобод, що їх вжито у цих актах.

По-третє, відповідно до ратифікованої Україною Віденської конвенції    про право міжнародних договорів держава у своїй правовій системі має надавати пріоритетного  значення не тільки ратифікованим нею  міжнародно-правовим актам, але й  також і самій практиці їх застосування тими міжнародними органами, юрисдикція яких нею визнана.

 

Нечіткість пропонованих конституційних змін не дає можливості оцінити досягнення зазначеного концептуального напрямку зміни Конституції.

Так, залишаються невизначеним головний зміст пропонованих змін. А саме, яким правам автори пропонують надати конституційного статусу; чим відрізняється "введення до конституційного тексту нових "додаткових" прав і свобод від надання новим правам конституційного статусу; які необхідні зміни для "приведення конституційного регулювання праволюдинної проблематики до строгої відповідності з ратифікованими нею відповідними міжнародно-правовими актами", до яких ратифікованих міжнародно-правових актів тощо.

Певна конкретизація змісту деяких прав. Йдеться про зниження рівня абстрактності, декларативності у відповідних конституційних формулюваннях, заміна політико-декларативного викладу деяких статей максимально можливим нормативно-правовим. З цією метою варто не обмежуватися фіксуванням тільки-но назв прав, а в усіх випадках змістовно зазначати також і їх основні поведінкові складники, елементи.

Нечіткість пропонованих конституційних змін, а також нечіткість концептуального напрямку зміни Конституції унеможливлює їх оцінку.

Такі формулювання як "певна конкретизація", "деяких прав" є абстрактними. Вживання таких формулювань породжує ще більшу абстрактність,  яку автори формулюють як проблему конституційних положень.

Оптимізація обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод.  Йдеться про скорочення й уточнення конституційних підстав можливих обмежень державою, її органами здійснення прав і свобод. Зокрема, видається необхідним сам перелік цих підстав привести до повної відповідності  з їхніми міжнародно-правовими стандартами. Такі підстави аж ніяк не можуть бути кількіснішими  й ширшими, ніж ті, що закріплені у цих стандартах. У цьому ж аспекті  слід  включити до Конституції України  беззастережну заборону дискримінації, а також посилання на таку соціально-природну підставу обмеження реалізації прав і свобод, як необхідність досягнення збалансованості їх реалізації з правами й правомірними інтересами інших суб"єктів та й усього суспільства загалом.

Погоджуючись з необхідність уточнення та уніфікації обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод, неможливо оцінити за допомогою яких змін це буде досягнуте, оскільки пропозиція не містить конкретизації.

Забезпечення системності та обґрунтованої послідовності у конституційному викладі прав і свобод. Ця вимога  об'єктивно зумовлюється їх реальною значущістю у задоволенні потреб існування й розвитку людини, а також дотримання єдиного наукового критерію їх класифікації.

Варто також знайти можливість для більш повного відображення і колективних прав людей, тобто прав певних соціальних груп, зокрема, національних меншин, дітей, люди з обмеженими можливостями, іноземців та осіб без громадянства.

 

 

 

Підтримується

 

Уточнення носіїв прав і обов'язків. Йдеться про конкретизацію кола суб"єктів прав, свобод та обов'язків, передбачених Конституцією України. У нинішньому конституційному тексті не всі назви цих суб'єктів (точніше — назви їх видів) відповідають, в одних випадках, їх справжньому антропному статусу, а в інших — принципам суб'єктної (особової) чинності законодавства. Задля усунення цих недоліків пропонується адекватно перейменувати певні терміно-поняття.

Незрозумілим є значення фрази "адекватно перейменувати певні терміно-поняття", як вона відобразиться в тексті майбутньої конституції?

Посилення гарантованості прав та свобод. Доцільно зменшити кількість  тих конституційних норм щодо прав і свобод людини і громадянина, здійснення яких є неможливим без попередньої законодавчої регламентації його підстав і порядку. Це дозволить підвищити питому вагу тих норм, які зможуть мати справді пряму дію.

При закріпленні усіх прав і свобод (особливо економічних, соціальних, культурних) слід схарактеризувати позитивні обов'язки держави щодо забезпечення кожного з них. Окрім того, у розділах ІІІ-XV чинної Конституції України потрібно визначити більш конкретно функціональні обов'язки державних органів (включно й Президента України) та органів місцевого самоврядування стосовно забезпечення та захисту прав і свобод, а також можливість притягнення посадових осіб цих органів за порушення таких обов"язків не тільки до політичної, але й саме до юридичної відповідальності.

Варто оптимізувати можливості людини  звертатись до судових органів, у тому числі — до Конституційного Суду України зі скаргою на неконституційність положень окремих законів.

Необхідно також розширити конституційні можливості організацій громадянського суспільства (насамперед найбільш представницьких об'єднань профспілок і об'єднань правозахисних організацій) впливати на дотримання прав і свобод, а також контролювати їх реалізацію і притягнення посадовців до відповідальності за їх порушення.

Належне організаційно-правове забезпечення конституційних прав і свобод людини передбачає створення реальних умов для громадських інституцій з прав людини для достатньо широких повноважень у сфері виконання своїх функцій.

Перелік гарантованих Конституцією України основних прав і свобод людини і громадянина має бути доповнений правом на належне врядування, встановлення його гарантій, а також правом здійснення громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

 

 

 

Матеріально-фінансове забезпечення конституційних прав і свобод, здійснюване насамперед  за рахунок державного і місцевих бюджетів, має виходити з примату витрат на це порівняно з витратами на інші потреби, зокрема на діяльність органів влади.   

Пропозиція суперечить попереднім, а також є теоретично хибною в частині "доцільно  зменшити кількість  тих конституційних норм щодо прав і свобод людини і громадянина, здійснення яких є неможливим без попередньої законодавчої регламентації його підстав і порядку". Виходячи з ієрархії права, Конституція є вищим актом і законодавча регламентація не може передувати конституційній регламентації.

 

 

 

 

 

 

 

Підтримується запровадження конституційної скарги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вкрай дискусійна пропозиція. Належне урядування має досягатися шляхом формулювання усіх конституційних положень з врахуванням принципів належного врядування. Декларація нового права на належне врядування не є ефективною для його досягнення.

Незрозумілими є форми громадського контролю.

 

 

Передбачувані  результати внесення змін до Конституції України в частині прав і свобод людини. Підвищення рівня гуманістичності Основного Закону дозволить: розширити і змістовно збагатити конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні; підвищити реалістичність таких прав і свобод; привести рівень захищеності людини до міжнародних стандартів; посилити формування і розвиток громадянського суспільства в контексті зростання його відповідальності за забезпечення  прав і свобод людини; підвищити ефективність механізмів забезпечення та контролю за дотриманням прав і свобод людини; зобов"язати державу, її органи створювати належне ресурсне забезпечення дотримання таких прав і свобод; одне слово, − створити умови для прозорого і більш відповідального ставлення держави до її головного обов"язку − утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Неможливо оцінити результати пропонованих змін, оскільки зміни сформульовані вкрай абстрактно.

 

 

Розділ III

Безпосереднє народовладдя

 

Розділ III Безпосереднє народовладдя

 

 

 

 

 

 

 

 

Неточна назва розділу, пропонуємо змінити, наприклад, на "Народне волевиявлення"

Пропонована назва розділу ІІІ — "Безпосереднє народовладдя" не відображає його змісту повною мірою, бо ж у ньому йдеться не лише про форми безпосередньої, прямої демократії, але й також про засади електоральної демократії (розділ ІІІ  Конституції України "Вибори. Референдум"). Така назва розділу зі звуженим обсягом поняття не відповідає обсягу питань, порушених у розділі, тому очевидно, що в разі підготовки тексту змін до Конституції варто звернути увагу на відповідність назви і обсягу розділу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Невідповідність європейським стандартам виділення референдуму як пріоритетної форми народовладдя. Пропонуємо при формування конституційних змін виходити з взаємодоповнення способів і форм демократичної участі (зокрема, референдумів і представницької делегованої демократії), а не  "унеможливленням конкуренції між безпосередньою та представницькою складовими демократії" та "гармонійним поєднанням форм безпосередньої демократії".

Згідно з Резолюцією ПАРЄ (1121) від 1997 року "Про інструменти участі громадян у представницькій демократії" європейським стандартом є взаємодоповнення способів і форм демократичної участі (в тому числі референдумів і представницької делегованої демократії). Референдумні, виборчі, дорадчі процедури утворюють єдине поле здійснення влади народом. Відповідно до Резолюції ПАРЄ (1704) від 2005 "Референдуми: на шляху до вироблення передової практики в Європі" референдум це один із інструментів, який дає громадянам можливість участі у процесі вироблення рішень.

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

3. Пропозиції та зауваження до підрозділу "3. Шляхи і способи розв'язання проблеми"

1. Важливо передбачити з метою забезпечення чесності та транспарентності виборів в Україні, а також підвищення ролі громадянського суспільства у "владоспроможності народу" модернізацію конституційних принципів об'єктивного виборчого права, зокрема, принципами періодичності проведення виборів, лише особистого і однократного голосування.

Пропонуємо вилучити "принцип однократного голосування", оскільки він поглинається конституційно встановленим принципом рівного виборчого права. А ткож може тлумачитись як заперечення для проведення двотурових виборів (мажоритарна система з абсолютною більшістю)

 

2. У Конституції України необхідно розширити перелік можливостей громадян із участі у реалізації форм безпосередньої демократії. З цією метою пропонується закріпити за громадянами право брати участь у висуванні кандидатів у Президенти та народні депутати,  у діяльності виборчих комісій та комісій з питань проведення референдумів, здійснювати спостереження за проведенням виборів та референдумів, а також проводити агітацію в порядку, визначеному законом

 

Підтримуючи ідею розширення можливостей  громадян брати участь у реалізації форм безпосередньої демократії, пропонуємо додати  народну та місцеву ініціативи та відмовитися від "закріплення за громадянами права брати участь у висуванні висувати кандидатів у Президенти та народні депутати,  у діяльності виборчих комісій та комісій з питань проведення референдумів, здійснювати спостереження за проведенням виборів та референдумів, а також проводити агітацію в порядку, визначеному законом". Оскільки окреслені можливості громадян випливають з конституційно закріплених принципу верховенства права та  виборчих прав, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, свободи думки і слова. Якщо ж під  "участю  у висуванні кандидатів у Президенти та народні депутати" мається на увазі можливість самовисування, то це питання, на наш погляд,  необхідно вирішувати комплексно з врахуванням встановленої виборчої системи на рівні закону.

Слід закріпити положення про те, що питання виборчого права регламентуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і не може бути змінений за рік до дня проведення виборів, що може стати однією з інституційних гарантій стабільності розвитку і функціонування виборчого законодавства в Україні.

 

 Вирішувати проблему нестабільності виборчого законодавства  пропонуємо  з урахуванням пропозиції введення понять органічний закон та закон шляхом розмежування процедур їх прийняття (Закони, необхідність прийняття яких прямо передбачена Конституцією України (органічні закони) та кодекси приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Інші закони, постанови та інші акти Верховної Ради приймаються

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 більшістю від присутніх на пленарному засідання народних депутатів, за умови присутності більше половини від конституційного складу Верховної Ради.)  Відповідно питання виборчого права мають регламентуватися органічним законом (кодексом). Для забезпечення конституційності положень органічних законів пропонуємо обговорити ідею введення попереднього конституційного контролю для органічних законів.

Пропозиція встановити конституційну заборону  змінювати за рік до дня проведення виборів виборче законодавство є надмірною. У Кодексі належної практики у виборчих справах Венеціанської Комісії від 2002 р., на який посилаються у  проекті Концепції,  говориться про заборону змінювати менше ніж за рік до виборів "основні елементи виборчого закону". Об"єктивно можуть виникати ситуації, коли виборчі закони будуть потребувати певних технічних удосконалень. Натомість пропонуємо встановити заборону проведення одночасно    з виборами народних депутатів України вибори Президента чи місцеві вибори.

4. Пропонується доповнити цей розділ положеннями про неможливість балотування певної категорії посадових осіб (наприклад, судді, прокурори, слідчі, військовослужбовці) на виборах, якщо вони попередньо не були  звільнені з посади або служби.

Підтримуємо, але замість "слідчі" варто записати значно ширшу категорію "державні службовці" (до речі, цей термін варто перейменувати в "цивільні службовці", і зробити це найзручніше в рамках конституційної реформи)

 

5. У Конституції України має бути відображений баланс у застосуванні форм представницької та безпосередньої демократії шляхом закріплення неможливості застосування референдуму для припинення діяльності сформованих на виборах державних органів, заборони за рахунок референдуму не проводити передбачені законом вибори.

Підтримується.

6. Потребує особливої уваги конституювання проведення в Україні всеукраїнського референдуму як однієї з пріоритетних форм безпосередньої демократії, зокрема, необхідне чітке конституційне визначення питань, стосовно яких референдум є обов'язковим, та питань, щодо яких проведення референдуму не допускається.

Відмовитися від конституювання проведення в Україні всеукраїнського референдуму як однієї з пріоритетних форм безпосередньої демократії.

Всеукраїнський референдум за народною ініціативою має розглядатися як аналог чи замінник права народу на повстання.

 

7. Обов'язковість всеукраїнського референдуму з питань, передбачених статтею 73 чинної Конституції України, вимагає трансформування у формулу, відповідно до якої міжнародні договори України з питань зміни території України чи входження України до міждержавного об'єднання із делегуванням суверенних прав підлягають обов'язковому затвердженню всеукраїнським референдумом.

Підтримується

8. Слід вирішити питання частоти проведення всеукраїнських референдумів і кількість питань, що можуть бути винесені на один референдум, вимоги до формулювання таких питань, які мають встановлюватися, виходячи з того, що рішення, ухвалені на референдумі, є обов'язковими.

 

Формулювання  "рішення, ухвалені на референдумі, є обов'язковими". Є нечітким та неминуче спричинить політико-правові конфлікти між представницькою владою, джерелом якої є народ, і рішеннями народу. Така пропозиція доречна щодо всеукраїнських референдумів, на яких затверджується відповідне рішення влади (наприклад, конституційні референдуми відповідно до положень Розділу XІІІ Конституції).

9. Потрібно визначити предмет всеукраїнського референдуму, який проводиться за народною ініціативою, зокрема, передбачити можливість проведення референдуму з питань скасування закону, прийнятого Верховною Радою України (інститут "народного вето"), а також проведення референдуму з питань прав і свобод людини, з важливих питань державного та суспільного життя.

Необхідно визначити перелік сфер регулювання законом, щодо яких не допускається проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

 

Підтримуємо пропозицію уточнити предмет всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питань законів України та встановити можливість проведення референдуму лише з питань скасування закону. Відповідно до статті 91 Конституції України закони України приймає Верховна Рада України.

Проте пропозиція у цьому ж пункті зафіксувати проведення референдуму з питань прав і свобод людини, на наш погляд, є неприйнятною.

Формулювання є нечітким та може призвести до негативних наслідків. Так виникають питання щодо контролю звуження конституційних  прав і свобод людини, щодо винесення на референдум питань невідчужуваних прав людини.

10. Передбачити, що рішення, прийняте на референдумі є обов'язковим і не потребує затвердженню іншим органом влади чи посадовою особою.

 

Неприйнятною є пропозиція "передбачити, що рішення, прийняте на референдумі є обов'язковим і не потребує затвердженню іншим органом влади чи посадовою особою". Це призведе до конфліктів між повноваженнями вищих органів державної влади відповідно до встановленої форми правління у Конституції України та рішеннями, прийнятими на референдумі. Як вже зазначалося є помилковим  виділення референдуму як пріоритетної форми народовладдя.

Необхідно враховувати, що існують різні види загальнонаціональних референдумів. Залежно від обов'язковості  проведення референдуми поділяються на обов'язкові (передбачені Конституцією) та факультативні (усі інші референдуми, тобто проведення яких не є обов"язковим згідно з Конституцією). В залежності від юридичних наслідків референдуми поділяються на остаточні (рішення, прийняті такими референдумами, не потребують подальшого затвердження), зобов"язальні (обов"язкові до розгляду та врахування, наприклад, парламентом) та консультативні (підсумки таких референдумів беруться до уваги органами державної влади при ухваленні відповідних рішень). Врегулювати правові наслідки остаточного, зобов"язального та консультативного референдумів необхідно на рівні закону.

11. Розвиваючи нормативне регулювання реалізації права народної ініціативи як підстави проведення всеукраїнського референдуму, вбачається доцільним усунути прогалину, яка полягає у відсутності вимоги щодо збирання необхідної кількості підписів про призначення всеукраїнського референдуму, крім областей України, в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, а також покласти на Центральну виборчу комісію та інші державні органи обов'язкову перевірку таких підписів у порядку, визначеному законом.

  На які окрім ЦВК ще державні органи пропонується покласти перевірку незрозуміло.

 

 

 

 

 

12. Для забезпечення гарантій безпосередньої демократії має бути передбачено строковий мораторій на перегляд рішень, прийнятих на всеукраїнському референдумі. Доцільно встановити заборону щодо перегляду таких рішень, яку можливо скасувати шляхом проведення повторного референдуму або прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України відповідного рішення.

В цілому підтримуючи пропозицію щодо  встановлення строкового мораторію (5-тирічного) на перегляд рішень, прийнятих на референдумі, пропонуємо на рівні Конституції встановити його для референдумів, проведення яких є обов"язковими згідно з Конституцією. При цьому, видається недоцільним передбачення можливості його скасування  не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

13. З метою розширення існуючої системи форм безпосередньої демократії доцільно запровадити інститут народної законодавчої ініціативи, передбачивши, що законопроекти з питань, віднесених до сфери регулювання законом, можуть бути внесені до Верховної Ради України за ініціативою певної кількості громадян України, які мають право голосу, і мають розглядатися парламентом невідкладно.

Така пропозиція вимагає визначення Українського народу суб'єктом законодавчої ініціативи з відповідним спеціальним статусом як інститут установчої влади для всіх органів державної влади та місцевого самоврядування.

Підтримуємо

14. Потребує вирішення питання щодо конституційної регламентації у цьому розділі активного та пасивного виборчого права на місцевих виборах.

 

Такі формулювання є неприйнятними для  документу політики щодо  конституційних змін, оскільки є незмістовними та унеможливлюють їх оцінку.

 

Розділ IV
Верховна Рада України

 

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення у сфері конституційно-правового статусу Верховної Ради України

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення у сфері конституційно-правового статусу Верховної Ради України

Зі змісту Конституції України випливає низка питань щодо практики взаємодії між Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України. Це стосується, зокрема, питань формування та відповідальності вищих органів держави, дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, процедур, пов"язаних із прийняттям та набуттям чинності законами України, тощо.

 

Потребують оновлення також норми, що стосуються функціонування інститутів парламентаризму, зокрема стосовно обсягу недоторканності народних депутатів України, недієвості механізмів забезпечення їх особистої відповідальності за ухвалювані рішення, неврегульованості дотримання принципу несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, низької якості законопроектної діяльності.

 

2. Мета і завдання конституційної реформи щодо статусу Верховної Ради України

2. Мета і завдання конституційної реформи щодо статусу Верховної Ради України

Пропоновані зміни до Основного Закону України спрямовані на зміцнення засад парламентаризму, принципів виборності та колегіальності  як засадничих у діяльності єдиного законодавчого органу, конкретизації положень чинної Конституції України щодо взаємодії Верховної Ради України з іншими вищими органами держави.

 

Пропоновані зміни до Основного Закону України спрямовані на зміцнення засад парламентаризму, удосконалення положень чинної Конституції України щодо взаємодії Верховної Ради України з іншими вищими органами державної влади.

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

1. Зберігаючи існуючий статус Верхової Ради України як єдиного законодавчого органу пропонується конкретизувати повноваження Верховної Ради України щодо формування Кабінету Міністрів України і здійснення контролю за його діяльністю: розгляд питання про вотум довіри і вотум недовіри; заслуховування звітів окремих членів Кабінету Міністрів України та можливість висловлення їм недовіри за результатами таких звітів, що матиме наслідком їх відставку.

1. Зберігаючи існуючий статус Верхової Ради України як єдиного законодавчого органу пропонується розширити повноваження Верховної Ради України щодо формування Кабінету Міністрів України і здійснення контролю за його діяльністю: розгляд питання про вотум довіри і вотум недовіри; заслуховування звітів окремих членів Кабінету Міністрів України.

2. Пропонується обмежити недоторканність народних депутатів України виключно обсягом, визначеним Конституцією України, що означає неможливість розширення обсягу недоторканності у законах. В Основному Законі України необхідно встановити, що депутат не може бути затриманий або заарештований без згоди парламенту до винесення обвинувального вироку щодо нього, за винятком затримання на місці злочину.

2. Пропонується обмежити недоторканність народних депутатів України виключно обсягом, визначеним Конституцією України, що означає неможливість розширення обсягу недоторканності у законах. В Основному Законі України необхідно встановити, що депутат не може бути затриманий або заарештований без згоди парламенту до винесення обвинувального вироку щодо нього.

3. Потребує уточнення питання реалізації права народного депутата України на депутатський запит і звернення. Водночас слід запровадити процедуру інтерпеляції, яка передбачає ініціативне проведення обов'язкових слухань з питань діяльності Кабінету Міністрів України або його окремого члена та можливої їх відставки. При цьому необхідно встановити, що інтерпеляція подається від імені кількісно визначеної групи народних депутатів України.

3. Потребує уточнення в частині предмету та суб"єктів питання реалізації права народного депутата України на депутатський запит і звернення. Водночас слід запровадити процедуру інтерпеляції, яка передбачає ініціативне проведення обов'язкових слухань з питань діяльності Кабінету Міністрів України або його окремого члена. При цьому необхідно встановити, що інтерпеляція подається від імені кількісно визначеної групи народних депутатів України.

4. У Конституції України необхідно передбачити, що Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України з підстав несформування персонального складу Кабінету Міністрів України у визначений Конституцією України строк.

4. У Конституції України необхідно передбачити, що Президент України оголошує дострокові парламентські вибори з підстав несформування Верховною Радою України персонального складу Кабінету Міністрів України у визначеному Конституцією України порядку.

Повноваження парламенту можуть бути припинені рішенням Верховної Ради, яке повинно бути підтримано не менш як двома третинами від її конституційного складу.

Дострокові парламентські вибори можуть бути оголошені рішенням Верховної Ради, яке повинно бути підтримано не менш як двома третинами від її конституційного складу.

5. Доцільно залишити існуючі положення чинної Конституції про те, що повноваження Верховної Ради України не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання та в останні шість місяців строку, на який обраний Президент України. Під час дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні повноваження Верховної Ради України також не можуть бути достроково припинені.

5. Доцільно зберегти зміст положень чинної Конституції про те, що дострокові парламентські вибори не можуть бути оголошені протягом одного року з дня обрання Верховної Ради України та в останні шість місяців строку, на який обраний Президент України. Під час дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні дострокові парламентські вибори також не можуть бути оголошені.

6. У сфері законодавчої діяльності пропонується право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України надати Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

6. У сфері законодавчої діяльності пропонується право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України надати Президентові України, групі народних депутатів України у кількості не менше 10 народних депутатів та Кабінету Міністрів України.

Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи може бути розширене в разі запровадження інституту народної законодавчої ініціативи.

Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи може бути розширене в разі запровадження інституту народної законодавчої ініціативи.

Право законодавчої ініціативи щодо внесення проекту закону про Державний бюджет України та змін до нього має належати виключно Кабінету Міністрів України.

Право законодавчої ініціативи щодо внесення проекту закону про Державний бюджет України та змін до нього має належати виключно Кабінету Міністрів України. Доцільно передбачити, що законом про Державний бюджет України не можуть врегульовуватися інші питання, ніж державні доходи та видатки.

 

7. Верховна Рада України має приймати рішення більшістю від присутніх на засіданні народних депутатів за умови присутності певного кворуму. Конституція має передбачати вичерпний перелік випадків, коли рішення приймаються більшістю від конституційного складу або кваліфікованою більшістю. Такими випадками, зокрема, є голосування щодо вотуму довіри Кабінету Міністрів, прийняття закону про Державний бюджет, ухвалення органічних та конституційних законів.

 

8. Доцільно розмежувати закони на конституційні, органічні та звичайні. Конституційні — це закони про внесення змін до Конституції. Порядок їх прийняття має встановлюватися відповідним розділом Конституції. Органічні закони мають врегульовувати найважливіші сфери суспільних відносин. Такими є, насамперед, виборчий закон та закони, що визначають статус органів влади та посадових осіб, які уповноважені приймати нормативно-правові акти. Вичерпний перелік предметного регулювання органічних законів необхідно передбачити у Конституції. Органічні закони мають ухвалюватися більшістю від конституційного складу Парламенту та набувати чинності за умови надання Конституційним Судом висновку про їх відповідність Конституції.

7. Президент України підписує та офіційно оприлюднює закони або використовує право вето. Вето Президента України може бути подолано не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо Президент України не промульговує закон у 15-денний строк, такий закон набуває чинності після завершення зазначеного строку.

9. Президент України підписує та офіційно оприлюднює закони або використовує право вето. Вето Президента на органічні закони може бути подолане двома третинами, а на звичайні — більшістю, голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо Президент України не промульговує закон у 15-денний строк, такий закон набуває чинності після завершення зазначеного строку.

8. Пропонується запровадити нову класифікацію законів на конституційні та звичайні. До конституційних законів необхідно віднести закони про внесення змін до Конституції України, закони про державні символи України та деякі інші особливо важливі для функціонування державного механізму закони.

 

 

10. Конституційні положення про грошову одиницю України мають бути перенесені до розділу "Засади конституційного ладу", положення, що стосуються Національного банку України — до розділу "Кабінет Міністрів. Центральні та місцеві органи виконавчої влади"

 

Розділ V
Президент України

 

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення щодо статусу Президента України

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення статусу Президента України

У сучасних конституційно-правових реаліях Президент України займає особливе місце в державному механізмі, але за змістом своїх повноважень Президент України наближений до виконавчої влади. Тому необхідно створити належні правові умови для збалансованості та ефективного функціонування змішаної форми державного правління на основі більш чіткого визначення повноважень Президента України та способів їх реалізації.

 

Йдеться, зокрема, про повноваження глави держави у взаємовідносинах з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та іншими органами виконавчої влади, судами.

 

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері правового статусу Президента України

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері правового статусу Президента України

Метою конституційної реформи щодо Президента України є як зміцнення важливої ролі Глави держави у забезпеченні, зокрема, стабільного функціонування державного механізму.

Метою конституційної реформи щодо Президента України є зміцнення важливої ролі Глави держави у забезпеченні стабільного функціонування державного механізму, приведення обсягу повноважень Президента у відповідність до засад змішаної республіки, удосконалення конституційного механізму стримувань та противаг.

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

1. Пропонується зберегти порядок обрання Президента України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

 

2. У реформованій Конституції України має бути збережено порядок обрання Президента України та підтверджено конституційно-правовий статус Президента України як глави держави, що виступає від її імені, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Пропонується запровадити положення, які б дозволяли Президенту України реалізовувати функції політичного арбітражу.

2. У реформованій Конституції України має бути визначено конституційно-правовий статус Президента України як глави держави, що виступає від її імені, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України.

3. Положення цього розділу мають містити застереження щодо того, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Положення мають діяти стосовно  конкретної особи незалежно від факту внесення у період її президентства змін до Конституції України.

3. Положення цього розділу мають містити застереження щодо того, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки. Положення мають діяти стосовно  конкретної особи незалежно від факту внесення у період її президентства змін до Конституції України.

4. Повноваження Президента України мають бути зосередженні насамперед у сферах: національної безпеки та зовнішньої політики; дотримання Конституції; участі у формуванні Кабінету Міністрів України.

 

У тексті Конституції України доцільно передбачити розмежування повноважень Президента України на три групи: а) здійснювані самостійно; б) здійснювані за поданням Кабінету Міністрів України; в) повноваження, які набувають чинності за умови контрасигнації.

У тексті Конституції України доцільно передбачити розмежування повноважень Президента України на три групи: а) здійснювані самостійно; б) здійснювані за поданням Кабінету Міністрів України; в) повноваження, які набувають чинності за умови контрасигнації.

Президент України:

1) інституційні повноваження:

- вносить відповідні подання щодо формування Кабінету Міністрів України;

- призначає на рівні областей, міст Києва і Севастополя за поданням Кабінету Міністрів України глав місцевих державних адміністрацій, які здійснюють контрольно-наглядові функції щодо додержання Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина;

- за згодою Верховної Ради України призначає та звільняє з посад Генерального прокурора України, Голову Служби безпеки України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України;

- призначає та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- вносить до Верховної Ради України кандидатуру на посаду Голови Національного банку України;

- бере участь у формуванні персонального складу Конституційного Суду України.

Серед повноважень Президента необхідно вилучити повноваження приймати рішення про відставку Прем"єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрі, скасовувати акти Кабінету Міністрів, оскільки такі повноваження не відповідають засадам змішаної республіки.

 

 

 

2) у сфері національної безпеки та зовнішньої політики:

- очолює Раду національної безпеки і оборони України та формує її персональний склад відповідно до норм Конституції України та відповідного закону;

- здійснює представництво держави у міжнародних відносинах;

- укладає міжнародні договори України;

- призначає та звільняє керівників дипломатичних представництв України в зарубіжних державах та при міжнародних організаціях, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

 

Виключити

3) щодо Верховної Ради України:

- має право законодавчої ініціативи;

- протягом 15 днів підписує та офіційно оприлюднює прийняті Верховною Радою України закони та має право повернути прийняті законопроекти на доопрацювання із зауваженнями (крім конституційних законів);

- припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених Конституцією України;

 

Виключити

5. Пропонується Президента України наділити повноваженням призначати безстроково на посади суддів судів загальної юрисдикції на підставі та згідно з поданням Вищої ради юстиції.

Виключити,

 передавши це повноваження безпосередньо Вищій раді юстиції, яку може очолювати Президент України.

6. З метою підвищення дієвості інституту контрасигнування (скріплення) необхідно на конституційному рівні визначити конкретний перелік актів Президента України, які скріплюються підписами Прем"єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

6. З метою підвищення дієвості інституту контрасигнування (скріплення підписом) необхідно на конституційному рівні визначити акти Президента України, які скріплюються підписами Прем"єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання та набирають чинності після цього.

7. Пропонується змінити підстави для усунення з поста в порядку імпічменту Президента України — у разі вчинення ним злочину. При цьому обвинувачення має висувати не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення має прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України з урахування висновку Конституційного Суду України. Вважається за необхідне вилучити положення про надання Верховним Судом України висновку у зв'язку з процедурою імпічменту, оскільки це суперечить принципу неупередженості суду.

 

 

Розділ VI
Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади

 

 

Пропонується змінити назву розділу:

Розділ VI
Кабінет Міністрів України. Центральні та місцеві органи виконавчої влади

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення у сфері конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення у сфері конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України

Однією з ключових проблем організації державної влади в Україні є недостатня самостійність Кабінету Міністрів України щодо здійснення політики в існуючій системі розподілу повноважень та пов'язану з цим проблему ефективності всієї системи державного управління.

Однією з ключових проблем організації державної влади в Україні є недостатня самостійність Кабінету Міністрів України щодо вироблення державної політики та її здійснення в існуючій системі розподілу повноважень та пов'язану з цим проблему ефективності всієї системи державного управління.

Проблема відповідальності Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України актуалізується також у зв"язку з практикою реалізації одного з основоположних елементів легітимації Уряду — схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. У цьому контексті потребують перегляду процедури призначення та звільнення Прем'єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Проблема відповідальності Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України актуалізується також у зв"язку з практикою реалізації одного з основоположних елементів легітимації Уряду — схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. У цьому контексті потребують перегляду процедури призначення та звільнення Прем'єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України

Серед проблемних аспектів функціонування Кабінету Міністрів України — необхідність удосконалення переліку суб"єктів законодавчої ініціативи. Зокрема, проект Закону України Про Державний бюджет України та змін до Закону України Про Державний бюджет України має вносити лише Кабінет Міністрів України.

Потребують удосконалення положення, які визначають систему органів виконавчої влади, особливо на центральному рівні, призначення керівників центральних органів виконавчої влади, яке не повинно співпадати з призначенням членів Уряду.

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері правового статусу Кабінету Міністрів України

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері правового статусу Кабінету Міністрів України

Метою конституційної реформи щодо Кабінету Міністрів України є удосконалення правового статусу Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади, правових засад його діяльності та відносин з Верховною Радою України і Президентом України.

 

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

1. Зберігаючи в цілому існуючий статус Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади, пропонується змінити окремі положення цього розділу з метою удосконалення взаємозв'язків між главою держави, парламентом і Урядом відповідно до обраної форми державного правління.

 

2. Мають бути закріплені положення про те, що Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики шляхом координації діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

2. Мають бути закріплені положення про те, що Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики шляхом координації діяльності міністрів, які в свою чергу мають відповідати за діяльність урядових органів — агентств, служб та інспекцій — у системі їхніх міністерств.

3. Ключовими є питання, пов'язані з формуванням Кабінету Міністрів України. Формування Кабінету Міністрів України має базуватися на тому, що вирішальна роль у цьому процесі належатиме Верховній Раді України і буде нею здійснюватися за процедурою конструктивного вотуму.

3. Ключовими є питання, пов'язані з формуванням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України має формуватися парламентською більшістю за участю Президента України. Варто передбачити такий порядок  формування Кабінету Міністрів України:

q кандидатура Прем"єр-міністра має висуватися Президентом України після переговорів із депутатськими фракціями. Далі кандидат у Прем"єр-міністри вносить на розгляд Верховної Ради України персональний склад Кабінету Міністрів України та Програму його діяльності із запитом вотуму довіри, який повинен бути підтриманий більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

q   у разі відмови у довірі, Верховна Рада України самостійно обирає кандидатуру Прем"єр-міністра та більшістю голосів від конституційного складу вирішує питання про надання вотуму довіри запропонованому ним складу Кабінету Міністрів України і Програмі його діяльності;

q   якщо за такою процедурою у вотумі довіри теж буде відмовлено, Президент України самостійно визначає кандидатуру Прем"єр-міністра і доручає йому внести на розгляд Верховної Ради України персональний склад Кабінету Міністрів України та Програму його діяльності. Вотум довіри у такому випадку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від присутніх на засіданні народних депутатів, за умови присутності більше половини від конституційного складу Верховної Ради України;

q якщо Верховна Рада України не спроможеться надати вотум довіри й цього разу, то Президент України зобов"язаний призначити дострокові парламентські вибори.

4. Необхідно передбачити, що взаємовідносини Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України забезпечуватимуться шляхом підтримки більшістю народних депутатів України Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Така підтримка матиме вияв у одночасному формуванні Кабінету Міністрів України і схваленні Програми його діяльності.

 

Виключити

5. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України, відправлення Уряду або окремих його членів у відставку має належати до повноважень Верховної Ради України. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед Верховною Радою України у зв'язку з обранням парламенту нового скликання.

4. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України. Доцільно запровадити конструктивний вотум недовіри, коли Верховна Рада України може відправити у відставку Кабінет Міністрів України, за умови призначення нового Прем"єр-міністра. Кабінет Міністрів України заявляє про відставку перед Верховною Радою України у зв'язку з обранням парламенту нового скликання.

 

6. У випадку несформування Верховною Радою України у визначені Конституцією України строки Кабінету Міністрів України необхідно надати право Президенту України достроково припинити повноваження парламенту та призначити "технічний Уряд", який діє до сформування новообраною Верховною Радою України нового складу Кабінету Міністрів України.

5. Кабінет Міністрів України у відставці за дорученням Верховної ради України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але  не довше граничних строків, необхідних для формування Кабінету Міністрів, а у разі проведення дострокових парламентських виборів — не довше граничних строків, необхідних для проведення виборів та формування Кабінету Міністрів України.

7. Пропонується надати Прем'єр-міністрові України право щодо внесення до Верховної Ради України пропозицій про припинення повноважень окремих членів Кабінету Міністрів України.

6. Рішення про відставку окремих членів Кабінету Міністрів України можуть ухвалюватися Верховною Радою України тільки за поданням Прем"єр-міністра.

8. Пропонується в оновленому тексті Конституції України передбачити виокремлення системи органів охорони правопорядку, завданням яких є захист життя, здоров'я, прав і свобод людини, забезпечення її недоторканності і безпеки, охорона національної і громадської безпеки, захист інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, запобігання та протидія злочинності. Передбачити, що система, функції, внутрішня структура та чисельність цих органів, повноваження їх посадових та службових осіб  визначаються законом.

9. Потребою є визначення порядку застосування посадовими особами  органів охорони правопорядку примусових заходів лише на підставі закону з метою захисту від протиправних посягань на життя і здоров'я людини, її прав і свобод, власності, національну та громадську безпеку, при дотриманні критерію "необхідності в демократичному суспільстві".

10. Запровадження принципу деполітизації та позапартійності працівників органів охорони правопорядку означатиме для них неможливість належати до будь-яких політичних партій чи рухів, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках, інших масових заходах.

 

Виключити всі три пункти, як такі що не містять регулювань рівня Конституції.

 

Проте, варто використати в новій Конституції термін "органи охорони правопорядку".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Принцип деполітизації та позапартійності, що  охоплюється деполітизацією, має бути поширений на всю державну (цивільну) службу.

11. На конституційному рівні видається слушним запровадження поняття "публічна адміністрація", яке включатиме міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевих рад.

7. На конституційному рівні видається слушним запровадження поняття "публічна адміністрація", яке включатиме Кабінет Міністрів України; міністерства, які разом повинні охоплювати всі сфери державної політики; утворені за поданням відповідного міністра рішенням Кабінету Міністрів України урядові органи у системі міністерств (агентства, служби, інспекції), їх територіальні управління, якщо такі були утворені; органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, прямо передбачені Конституцією (Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна та ресурсів, Національний комітет з питань інформації); місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевих і регіональних рад.

 

8. Місцеві державні адміністрації повинні виконувати функції контролю за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування, організовувати роботу державних інспекцій на місцевому рівні, координувати діяльність усіх органів публічної адміністрації в умовах надзвичайного стану.

12. Положеннями модернізованої Конституції України необхідно ввести поняття "публічна служба", до корпусу якої мають належати службовці, які виконують свої повноваження на професійній основі і забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина.

9. Положеннями модернізованої Конституції України необхідно передбачити існування Вищої Ради державної (цивільної) служби — колегіального органу відповідального за формування вищого корпусу державної служби та захист його представників від політичних звільнень.

 


Розділ  VII

 

 

Судова влада

 

Пропонується змінити назву розділу:

Суди і правосуддя

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

1. Засади організації та здійснення правосуддя пропонується визначити в окремому розділі Конституції України "Судова влада". Разом з тим усі положення, які стосуються Конституційного Суду України та суддів Конституційного Суду України, доцільно врегулювати в окремому розділі, присвяченому Конституційному Суду України.

 

Питання, що безпосередньо мають відношення до судової влади, також повинні розглядатися комплексно, передовсім у контексті вдосконалення конституційних засад про права і свободи людини і громадянина, у тому числі і тих засад, що випливають із Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

З метою забезпечення стабільності законодавства у сфері організації й діяльності судової влади, а також виходячи з його високої суспільної значимості, законам, що визначатимуть судоустрій та статус суддів, пропонується надати статус конституційних, тобто таких, що мають прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. 

 

Модернізація чинних положень Конституції України в частині удосконалення сфери організації та діяльності судової влади дасть змогу забезпечити системний підхід у конституційному регулюванні як правових засад організації та функціонування судової влади, так і інших суб'єктів владних повноважень у відповідній сфері (зокрема, Верховної Ради України, Президента України, прокуратури та Конституційного Суду України).

 

2. Одним із ключових питань має стати посилення гарантій незалежності суддів.   

2. Одним із ключових питань має стати посилення гарантій незалежності суддів.   

У зв'язку з цим необхідно:

У зв'язку з цим необхідно:

1) усунути політичні структури з процедури призначення та звільнення суддів.

1) усунути політичні структури з процедури призначення та звільнення суддів.

З цією метою пропонується вилучити з Конституції України положення про обрання суддів безстроково Верховною Радою України, у такий спосіб врахувавши рекомендації Венеціанської Комісії про необхідність усунення парламенту як політичного органу від процедури призначення та обрання суддів.

З цією метою пропонується вилучити з Конституції України положення про призначення суддів Президентом України та про обрання суддів безстроково Верховною Радою України, у такий спосіб врахувавши рекомендації Венеціанської Комісії про необхідність усунення парламенту як політичного органу від процедури призначення та обрання суддів.

Повноваження щодо призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, а також переведення суддів мають здійснюватися на підставі та згідно з поданням Вищої ради юстиції Президентом України. Також такі акти Президента України мають скріплюватися Головою Вищої Ради юстиції.

Повноваження щодо призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, а також переведення суддів слід передати до Вищої ради юстиції.

 

Убачається, що такий підхід дасть змогу усунути ризики політизації процесу в питанні формування суддівського корпусу. Повноваження Президента України у цьому процесі будуть виключно церемоніальними і водночас кореспондуватимуться з його конституційним статусом;

Такий підхід дасть змогу усунути ризики політизації процесу в питанні формування суддівського корпусу;

 

2) скасувати випробувальний термін при призначенні суддів на посади.

2) скасувати випробувальний термін при призначенні суддів на посади.

 З огляду на неодноразові зауваження Венеціанської Комісії слід  відмовитися від процедури першого призначення суддів на посади на п'ятирічний строк. У зв'язку з цим необхідно підвищити вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади судді: підвищити мінімальний вік (з 25 до 30 років), а також мінімальний стаж у галузі права (з 3 до 5 років). Такі зміни слугуватимуть поліпшенню якості судового корпусу, оскільки особа матиме більший як професійний, так і життєвий досвід. Пропонується також збільшити граничний вік перебування судді на посаді до сімдесяти років;

 З огляду на неодноразові зауваження Венеціанської Комісії слід  відмовитися від процедури першого призначення суддів на посади на п'ятирічний строк;

3) передбачити конкурсний відбір для зайняття посади судді та переведення його до суду вищого рівня.

3) передбачити конкурсний відбір для зайняття посади судді та переведення його до іншого суду, зокрема вищого рівня.

 

 У Конституції України слід передбачити, що призначення судді на посаду, а також переведення його до суду вищого рівня здійснюватиметься на конкурсній основі в порядку, встановленому законом, крім випадків переведення судді у зв'язку з реорганізацією або ліквідацією суду.

У Конституції України слід передбачити, що призначення судді на посаду, а також переведення його до іншого суду, зокрема вищого рівня здійснюватиметься на конкурсній основі в порядку, встановленому законом, крім випадків переведення судді у зв'язку з реорганізацією або ліквідацією суду.

Такий підхід відповідатиме Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року, згідно з якою "рішення,  які стосуються добору та підвищення  суддів  по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені  законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, умінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності";

Такий підхід відповідатиме Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року, згідно з якою "рішення,  які стосуються добору та підвищення  суддів  по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені  законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, умінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності";

4) передбачити участь зборів суддів у призначенні голови відповідного суду.

4) передбачити участь зборів суддів у призначенні голови відповідного суду.

Голови судів та їх заступники (крім Голови Верховного Суду України та його заступників) мають призначатися Вищою радою юстиції за пропозицією зборів суддів відповідного суду. Щодо Голови Верховного Суду України слід зберегти існуючу процедуру обрання, яку пропонується закріпити на конституційному рівні і щодо його заступників;

Голови судів та їх заступники (крім Голови Верховного Суду України та його заступників) мають призначатися зборами суддів відповідного суду. Щодо Голови Верховного Суду України слід зберегти існуючу процедуру обрання Пленумом Верховного Суду України, яку пропонується закріпити на конституційному рівні і щодо його заступників;

5) уточнити підстави та вдосконалити механізм звільнення суддів з посад.

5) уточнити підстави та вдосконалити механізм звільнення суддів з посад.

У Конституції України необхідно врахувати рекомендацію Венеціанської Комісії щодо необхідності розмежування підстав звільнення та припинення повноважень судді; ввести на конституційному рівні інститут зупинення повноважень судді; змінити таку підставу для звільнення з посади судді, як "порушення присяги", що неодноразово критикувалася Венеціанською Комісією. Пропонується на рівні Основного Закону України закріпити положення про можливість оскарження суддею до суду рішення про його звільнення з посади. Ключовим органом, який вирішуватиме питання стосовно звільнення судді з посади, а також притягнення його до дисциплінарної відповідальності, має стати Вища рада юстиції;

У Конституції України необхідно врахувати рекомендацію Венеціанської Комісії щодо необхідності розмежування підстав звільнення та припинення повноважень судді; ввести на конституційному рівні інститут зупинення повноважень судді; змінити таку підставу для звільнення з посади судді, як "порушення присяги", що неодноразово критикувалася Венеціанською Комісією. Ключовим органом, який вирішуватиме питання стосовно притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі звільнення його з посади, має стати Дисциплінарна колегія суддів Вищої ради юстиції. Пропонується на рівні Основного Закону України закріпити положення про право судді оскаржити до суду рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, зокрема звільнення з посади;

6) змінити підходи щодо недоторканності суддів.

6) змінити підходи щодо недоторканності суддів.

 Пропонується врахувати рекомендацію Венеціанської Комісії стосовно необхідності зміни існуючого порядку зняття недоторканності суддів і передачі повноважень стосовно позбавлення суддівського імунітету від Верховної Ради України до Вищої ради юстиції. Разом із тим, з огляду на необхідність забезпечення дієвих гарантій незалежності суддів доцільним визнається збереження повного суддівського імунітету, а не функціонального, як це рекомендує Венеціанська Комісія.

Пропонується врахувати рекомендацію Венеціанської Комісії стосовно необхідності зміни існуючого порядку зняття недоторканності суддів і передачі повноважень стосовно позбавлення суддівського імунітету від Верховної Ради України до Дисциплінарної комісії суддів. Разом із тим, з огляду на необхідність забезпечення дієвих гарантій незалежності суддів доцільним визнається звуження суддівського імунітету до функціонального, як це рекомендує Венеціанська Комісія.

Необхідно також зняти заборону на членство суддів у професійних спілках, що є вимогою Конвенції Міжнародної організації праці № 87 "Про свободу асоціації і захист права на організацію" від 6 липня 1956 року, ратифікованої Україною 14 вересня 1956 року, а також відповідає Рекомендації               CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року.

Необхідно також зняти заборону на членство суддів у професійних спілках (асоціаціях), створених суддями для захисту своїх професійних інтересів, що є вимогою Конвенції Міжнародної організації праці № 87 "Про свободу асоціації і захист права на організацію" від 6 липня 1956 року, ратифікованої Україною 14 вересня 1956 року, а також відповідає Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року".

3. Пропонується змінити підходи щодо статусу, порядку формування та функціонування Вищої ради юстиції.

3. Пропонується змінити підходи щодо статусу, порядку формування та функціонування Вищої ради юстиції.

У Конституції України необхідно визначити статус Вищої ради юстиції як незалежного органу, що забезпечує організацію та діяльність судів, захист незалежності суддів; передбачити функціонування Вищої ради юстиції на постійній основі та закріпити за цим органом усі повноваження щодо судової влади. Такий підхід узгоджується з відповідними рекомендаціями Венеціанської Комісії, усуває паралелізм та дублювання повноважень органів  у цьому процесі.

У Конституції України необхідно визначити статус Вищої ради юстиції як незалежного органу, що відповідає за гарантування незалежності суддів і державних обвинувачів, кадрове забезпечення судів і служби державного обвинувачення; передбачити функціонування Вищої ради юстиції на постійній основі. Такий підхід узгоджується з відповідними рекомендаціями Венеціанської Комісії, усуває паралелізм та дублювання повноважень органів у цьому процесі.

Повноваження Вищої ради юстиції мають бути вичерпно визначені Конституцією України. Вона повинна відповідно до Конституції і закону призначати суддів, державних обвинувачів, переводити та звільняти їх з посади, вирішувати питання про їхню дисциплінарну відповідальність, та виконувати інші повноваження, визначені Основним Законом України.

Вища рада юстиції має діяти у складі п'ятнадцяти членів, з яких
9 членів призначаються з'їздом суддів України з числа діючих суддів, суддів у відставці (забезпечуючи при цьому представництво суддів судів різних інстанцій та спеціалізацій); Національна академія правових наук України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначатимуть по два члени Вищої ради юстиції, з'їзд адвокатів України — двох членів Вищої ради юстиції з числа адвокатів.  Члени Вищої ради юстиції призначаються на п'ять років.

Вища рада юстиції має діяти у складі двадцяти п"яти членів, з яких 12 членів призначаються з'їздом суддів України з числа діючих суддів, суддів у відставці (забезпечуючи при цьому представництво суддів судів різних інстанцій та спеціалізацій); чотирьох членів призначає Верховна Рада (по два за поданням парламентської більшості та парламентської опозиції); по два члени призначаються З"їздами державних обвинувачів та адвокатів. Ці 20 членів Вищої ради юстиції призначаються на п'ять років і працюють у ній на постійній основі без права поєднувати цю роботу з будь-якою іншою посадовою діяльністю.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять також: Голова Верховного Суду України, Голова Служби державних обвинувачів, Міністр юстиції України та Голова Ради суддів України.

Очолює Вищу раду юстиції Президент України, який має право головувати на її засіданнях.

Таким чином, з огляду на рекомендації європейських інституцій в частині формування та повноважень Вищої ради юстиції (як незалежного органу) пропонується відмовитися від включення до складу зазначеного органу представників прокуратури, у тому числі Генерального прокурора України, виключивши з повноважень Вищої ради юстиції  розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів, а також прийняття рішення стосовно порушення прокурорами вимог щодо несумісності.

 

 

Вилучити

Водночас за особами, які раніше входили до Вищої ради юстиції за посадою (Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України), пропонується закріпити право брати участь у засіданнях Вищої ради юстиції із правом дорадчого голосу, що сприятиме об'єктивному та всебічному розгляду питань, які належать до її повноважень.

 

Вилучити

4. Конституційні положення мають буди вдосконалені з метою забезпечення доступності та ефективності правосуддя.

4. Конституційні положення мають буди вдосконалені з метою забезпечення доступності та ефективності правосуддя.

Для цього пропонується:

Для цього пропонується:

1) змінити підходи до конституційного врегулювання питання системи судів в Україні, не встановлюючи конкретну ієрархію судів, а закріплюючи на конституційному рівні основні принципи її побудови.   

1) змінити підходи до конституційного врегулювання питання системи судів в Україні, не встановлюючи конкретну ієрархію судів, а закріплюючи на конституційному рівні основні принципи її побудови.   

Зокрема, має бути врегульований статус Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів (без конкретизації спеціалізацій, в яких вони створюються). Визначення мережі та утворення інших судів пропонується  вирішувати на рівні закону, що буде прийматися парламентом. Такий підхід дасть змогу на законодавчому рівні вирішити питання спрощення системи судів, передбачивши судову систему, яка забезпечуватиме доступність правосуддя для кожної особи і усуватиме ризик процесуальних затримок.

Зокрема, має бути врегульований статус Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів (без конкретизації спеціалізацій, в яких вони створюються). Визначення мережі та утворення інших судів пропонується  вирішувати на рівні закону, що буде прийматися парламентом. Такий підхід дасть змогу на законодавчому рівні вирішити питання спрощення системи судів, передбачивши судову систему, яка забезпечуватиме доступність правосуддя для кожної особи і усуватиме ризик процесуальних затримок.

Як відомо, Венеціанська Комісія неодноразово висловлювалася критично щодо конституційного регулювання системи судоустрою в Україні, зазначаючи, що нині система судів є досить складною та розгалуженою, що призводить до ризику виникнення процесуальних затримок;

 

Вилучити

2) чітко визначити статус Верховного Суду України як найвищого судового органу. 
2) чітко визначити статус Верховного Суду України як найвищого судового органу. 
У сучасних умовах є необхідність саме на конституційному рівні визначити основні повноваження Верховного Суду України. Такими повноваженнями мають стати забезпечення у визначених законом процесуальних формах однакового застосування усіма судами норм матеріального та процесуального права, а також перегляд судових рішень у разі ухвалення міжнародною судовою установою рішення проти України. Крім того, Верховний Суд України пропонується наділити правом законодавчої ініціативи;
У сучасних умовах є необхідність на конституційному рівні визначити основним завданням Верховного Суду України забезпечення однакового застосування судами загальної юрисдикції норм матеріального та процесуального права та формування послідовної (єдиної) судової практики;
 

3) усунути перепони щодо визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду в контексті Рішення Конституційного Суду України від
11 липня 2001 року №3-в/2001;

3) усунути перепони щодо визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду в контексті Рішення Конституційного Суду України від
11 липня 2001 року №3-в/2001;

4) змінити підходи щодо утворення, реорганізації та ліквідації судів, визначення їх мережі, а також фінансування судів, урахувавши, зокрема рекомендацію Венеціанської Комісії щодо віднесення питань стосовно утворення, реорганізації та ліквідації судів, а також визначення їх мережі до предмета регулювання законів (водночас слід передбачити, що відповідний законопроект вноситься Президентом України  за поданням Вищої ради юстиції, погодженим Прем'єр-міністром України);
4) змінити підходи щодо утворення, реорганізації та ліквідації судів, визначення їх мережі, а також фінансування судів, урахувавши, зокрема рекомендацію Венеціанської Комісії щодо віднесення питань стосовно утворення, реорганізації та ліквідації судів, а також визначення їх мережі до предмета регулювання законів (для цього необхідно внести зміни в пункт 14 статті 92 Конституції України);

5) гарантувати фінансування кожного суду окремо;

Вилучити

6) запровадити інститут мирових суддів, а також передбачити  в Конституції України можливість встановлення альтернативних процедур врегулювання спорів, що враховуватиме позицію Комітету Міністрів Ради Європи щодо зниження навантаження на суди загальної юрисдикції (Рекомендація № R (86) 12 від 16 вересня 1986 року).

6) передбачити в Конституції України можливість встановлення альтернативних процедур врегулювання спорів, зокрема шляхом запровадження інституту мирових суддів, що враховуватиме позицію Комітету Міністрів Ради Європи щодо зниження навантаження на суди загальної юрисдикції (Рекомендація № R (86) 12 від 16 вересня 1986 року)".

 

5. Перейменувати прокуратуру в Службу державного обвинувачення, Генерального прокурора України — в Голову Служби державного обвинувачення, а прокурорів — у державних обвинувачів.

6. Урегулювати статус Служби державного обвинувачення і державних обвинувачів в розділі VII "Суди і правосуддя".

7. Відповідно до зобов"язань України перед Радою Європи ліквідувати функцію органів державного обвинувачення щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів і функцію попереднього (досудового) слідства шляхом скасування пункту 9 Перехідних положень Конституції України.

8. Визначальними мають стати положення, які встановлюють систему основних функцій органів державного обвинувачення щодо підтримання державного обвинувачення в суді, процесуального керівництва досудовим розслідуванням, нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють досудове розслідування, оперативно-розшукову діяльність.

9. Уніфікувати статус державних обвинувачів і суддів у питаннях добору, кар"єри та підстав юридичної відповідальності.

10. Встановити вимоги до кандидатів на посаду Голови Служби державного обвинувачення, модифікувавши передбачений чинною Конституцією порядок його призначення та звільнення, збільшивши термін перебування його на посаді до 7 років без права повторного призначення.

Призначення і звільнення Голови Служби державного обвинувачення повинно здійснюватися Верховною Радою України на підставі і в межах подання Вищої ради юстиції. Підстави для звільнення мають бути визначені Конституцією.

11. Виключити із тексту чинної Конституції України положення щодо висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади.

12. З метою комплексного конституційного регулювання сфери правосуддя необхідно доповнити розділ положеннями про адвокатуру.

Завдання адвокатури доцільно визначити як забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших органах.

Також, щоб уникнути юридичної невизначеності, доцільно передбачити, що захисником особи у кримінальному провадженні, а також представником особи у вищих судах і Верховному Суді України може бути лише адвокат.

 

 

Розділ VIII

 Прокуратура

Вилучити розділ, імплементувавши окремі його положення у попередньому розділі


Розділ IX

 

Територіальний устрій України

Пропонується змінити назву розділу:

Адміністративно-територіальний устрій України

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері територіального устрою України

Більшість зазначених проблем має комплексний характер, їх розв'язання вимагає формування нової правової основи територіальної організації публічної влади, що неможливо забезпечити без оновлення конституційно-правового регулювання питань територіальної устрою.

Метою модернізації системи територіальної організації публічної влади є підвищення рівня забезпечення та захисту прав, свобод і законних інтересів особи, удосконалення системи органів публічної влади, ефективність їх роботи, створення передумов сталого соціально-економічного і культурного розвитку територій та вирівнювання їх розвитку, підвищення добробуту населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

Метою модернізації системи адміністративно-територіального устрою України є проведення децентралізації публічних послуг, удосконалення системи органів публічної влади, ефективність їх роботи, посилення відповідальності громад за свій розвиток, створення передумов сталого соціально-економічного і культурного розвитку територій та вирівнювання їх розвитку, підвищення добробуту населення.

3. Шляхи і способи розв'язання проблеми

1. Розширення конституційно-правових засад територіального устрою України принципами, що мають гарантувати належну та відповідну європейським стандартам територіальну основу місцевого самоврядування — повсюдність місцевого самоврядування, спроможність територіальних громад та їх органів здійснювати повноваження.  

 

2. З метою забезпечення принципу повсюдності місцевого самоврядування передбачити поширення юрисдикції територіальних громад, об'єднань територіальних громад на територію, що включає землі населених пунктів, а також прилеглі до них землі, необхідні для розвитку відповідних населених пунктів (економічної, соціальної, транспортної та іншої інфраструктури). Під юрисдикцію територіальних громад, об'єднань територіальних громад не можуть бути віднесені території, особливий статус яких визначається законами України. Територія юрисдикції територіальної громади, об'єднання територіальних громад повинна повністю входити до складу району. Порядок визначення меж території громад встановлюється на законодавчому рівні.

2. З метою забезпечення принципу повсюдності місцевого самоврядування передбачити поширення юрисдикції територіальних громад, об'єднань територіальних громад на територію, що включає землі населених пунктів, а також прилеглі до них землі, необхідні для розвитку відповідних населених пунктів (економічної, соціальної, транспортної та іншої інфраструктури). Межа однієї територіальної громади, як правило, повинна збігатися з межею сусідньої територіальної громади.

Під юрисдикцію територіальних громад, об'єднань територіальних громад можуть не відноситись лише території, особливий статус яких визначається законами України (природоохоронні території, території військових полігонів, території, що зазнали техногенної катастрофи, які через свій великий розмір не можуть бути частиною однієї територіальної громади).   

Територія юрисдикції територіальної громади повинна повністю входити до складу району. Порядок визначення меж території громад встановлюється на законодавчому рівні.

            3. Конституювання нової адміністративно-територіальної одиниці — громади, яка має утворюватися в порядку, визначеному законом, з урахуванням історично сформованої спільності соціально-економічної інфраструктури, наявності умов і можливостей для надання населенню публічних послуг у відповідності із встановленими стандартами і забезпечення належного функціонування місцевого самоврядування.

 

4. Запровадження трирівневої системи адміністративно-територіального устрою: регіони (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь); райони; громади.

4. Запровадження трирівневої системи адміністративно-територіального устрою: регіони (Столичний округ, області, Автономна область Крим); райони; громади.

5. Закріплення вимоги щодо визначення критеріїв (фінансово-економічних, демографічних, географічних тощо) створення громад на законодавчому рівні.

 

6. Встановлення вимоги щодо урахування думки територіальної громади, об'єднання територіальних громад під час вирішення питань формування або зміни території юрисдикції територіальної громади, об'єднання територіальних громад, утворення, реорганізації або ліквідації населеного пункту.

6. Встановлення вимоги щодо урахування думки територіальної громади під час вирішення питань формування або зміни території юрисдикції територіальної громади, об'єднання територіальних громад, утворення, реорганізації або ліквідації населеного пункту.

7. Надання можливості формування у разі необхідності в порядку, визначеному законом України, в районах, регіонах спеціальних округів — спеціалізованих територіальних утворень, в межах яких здійснюватиметься управління певною функціональною або галузевою сферою діяльності (медичних, соціальних, освітніх, статистичних та інших округів).

 

 

Виключити.

 

8. Закріплення необхідності законодавчого врегулювання питань адміністративно-територіального устрою України, зокрема визначення порядку найменування, перейменування, зміни адміністративних меж, категорії чи статусу адміністративно-територіальних одиниць, а також питань надання статусу та організації територій юрисдикції територіальних громад, об'єднань територіальних громад.

8. Закріплення необхідності законодавчого врегулювання питань адміністративно-територіального устрою України, зокрема визначення порядку найменування, перейменування, зміни адміністративних меж адміністративно-територіальних одиниць.

 


Розділ X

 

 

Автономна Республіка Крим

 

Пропонується змінити назву розділу:

Регіональне самоврядування

1. Проблеми, які зумовлюють необхідність удосконалення конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим

За роки незалежності України закладено правові, організаційні та економічні основи функціонування Автономної Республіки Крим. Однак конституційно-правова та законодавча регламентація статусу Автономної Республіки Крим та її органів влади є повною мірою нечіткою. Це ускладнює окреслення місця органів влади Автономної Республіки Крим у загальній системно-структурній організації публічної влади у державі, раціональне розмежування предметної підвідомчості та повноважень органів влади на території Автономної Республіки Крим, запровадження ефективного механізму взаємодії органів влади Автономної Республіки Крим з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Правова база функціонування органів влади на території Автономної Республіки Крим є недостатньо впорядкованою, містить чимало суперечностей, неточностей та колізій, характеризується надто високим ступенем узагальненості.  Виникає проблема раціонального розмежування предметів нормотворчості органів державної влади та органів влади Автономної Республіки Крим.

Потребують істотної модернізації конституційні засади державної політики щодо Автономної Республіки Крим.

 

1. Проблеми, які зумовлюють необхідність удосконалення конституційно-правового регулювання

 

Відсутність в Конституції України поняття та правового регулювання регіонального самоврядування, що є не просто притаманне всім європейським державам, а й виступає важливою організаційною основою функціонування Європейської Унії.

Обласні ради та створювані при них виконавчі органи не можуть бути органами місцевого самоврядування, оскільки останнє не передбачає ієрархії представницьких та виконавчих органів. Згідно з Європейською хартією місцевого самоврядування, повноваження місцевого самоврядування не можуть бути обмежені органами регіональної влади (ч.4 ст.4). Таким чином, органи регіонального самоврядування інституціями відмінними від місцевого самоврядування.

Автономна республіка Крим без сумніву має суттєві особливості свого історичного шляху, національного складу населення, географічного розташування, а тому має всі підстави мати автономний статус серед інших регіонів України. Проте її теперішня назва "республіка" не відповідає її конституційно-правовому статусу. Відтак, при реформуванні Конституції доцільно змінити назву Кримської автономії на Автономну область Крим.

Запровадження регіонального самоврядування всіх регіонів України не потребує введення нового розділу. В одному розділі доцільно викласти норми, що регулюють регіональне самоврядування в Україні, а в окремих статтях цього розділу викласти додаткові повноваження та особливості, які матиме в цій сфері автономна область Крим.

2. Мета і завдання конституційної реформи щодо Автономної Республіки Крим

Метою конституційної реформи щодо Автономної Республіки Крим є створення повноцінної та ефективної основи її функціонування насамперед шляхом закріплення конституційних гарантій статусу Автономної Республіки Крим, принципів та засад державної політики, що забезпечить стратегічний регіональний розвиток.

2. Мета і завдання конституційної реформи розділу

Метою конституційної реформи цього розділу є запровадження повноцінної та ефективної  системи регіонального самоврядування в усіх регіонах України та визначення додаткових повноважень та особливостей Автономної області Крим у цій сфері.

Реформа також повинна визначити принципи та засади державної політики щодо забезпечення комплексного та стабільного розвитку регіонів України на основі найповнішого використання їх потенціалу, збалансування і вирівнювання регіонального розвитку.

3. Шляхи розв'язання проблеми

1. Визначення додаткових гарантій збереження існуючого статусу Автономної Республіки Крим як невід'ємної складової частини України, яка вирішує віднесені до її відання питання в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України шляхом встановлення, що держава гарантує автономію Автономної Республіки Крим, яка здійснюється в інтересах населення Автономної Республіки Крим з метою найбільш повного врахування історичних, економічних, екологічних, географічних, національно-культурних та інших особливостей регіону.

3. Шляхи розв'язання проблеми

1. Визначення гарантій регіонального самоврядування Автономної області Крим та областей з вирішення віднесених до їх відання питань у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України шляхом встановлення, що держава гарантує регіональне самоврядування областей та автономію Автономної області Крим, які здійснюється в інтересах населення областей з метою найбільш повного врахування історичних, економічних, екологічних, географічних, національно-культурних та інших особливостей кожного регіону.

2. З метою усунення конституційно-правової нечіткості правової природи органів влади Автономної Республіки Крим закріпити, що система органів влади Автономної Республіки Крим становить самостійну підсистему органів публічної влади. Це сприятиме удосконаленню системно-структурної організації публічної влади в Україні, а також визначенню концептуальних засад взаємодії її підсистем.

 

 

Виключити

3. Уточнення правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим як представницького органу та встановлення положення щодо відповідальності Ради міністрів Автономної Республіки Крим також перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Встановлення положення щодо відповідальності Ради міністрів Автономної області Крим також перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

4. Включення до передбаченої нині частиною п'ятою статті 136 Конституції України правової основи визначення повноважень, порядку формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим Конституції Автономної Республіки Крим.

 

5. Усунення прогалини конституційно-правового регулювання у частині визначення виду правового акта, яким Верховна Рада України затверджує Конституцію Автономної Республіки Крим, порядку затвердження та внесення змін до Конституції Автономної Республіки Крим, а також визначення місця Конституції Автономної Республіки Крим у системі законодавства.

 

6. Уточнення надмірно узагальненого переліку питань, віднесених до предмета нормативного регулювання Автономної Республіки Крим, та встановлення норми про те, що Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання також і з інших питань, віднесених до її відання законами України.  

 

7. Уточнення конституційно-правових засад делегування органам влади Автономної Республіки Крим окремих повноважень органів виконавчої влади, зокрема, щодо фінансування державою здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або фінансового забезпечення їх виконання в інший спосіб; конституційно-правове врегулювання засад державного контролю за їх виконанням.

 

8. Гарантування проведення консультацій органів державної влади України з органами влади Автономної Республіки Крим під час прийняття рішень, які безпосередньо стосуються Автономної Республіки Крим.

 

9. Конкретизація правових засад відносин органів влади Автономної Республіки Крим з органами місцевого самоврядування із зазначенням того, що органи влади Автономної Республіки Крим взаємодіють з органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Конституцією України, законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим.

 

Виключити

10. Гарантування обов'язковості виконання актів органів влади Автономної Республіки Крим на території Автономії.

 

11. Конституційне гарантування належної економічної основи Автономної Республіки Крим шляхом конституційно-правового закріплення форми власності Автономної Республіки Крим з метою забезпечення правової визначеності режиму майна Автономії; закріплення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим від імені Автономії здійснювати права власника в межах, визначених Конституцією України,  законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим; надання можливості органам влади Автономної Республіки Крим затверджувати самостійні програми соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування та охорони довкілля; зміцнення бюджетно-фінансових засад економічного розвитку регіону.

11. Конституційне гарантування належної економічної основи Автономної Республіки Крим шляхом конституційно-правового закріплення форми комунальної власності Автономної Республіки Крим з метою забезпечення правової визначеності режиму майна Автономії; закріплення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим від імені Автономії здійснювати права власника в межах, визначених Конституцією України,  законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим; надання можливості органам влади Автономної Республіки Крим затверджувати самостійні програми соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування та охорони довкілля; зміцнення бюджетно-фінансових засад економічного розвитку регіону.

 

12. Встановлення, що відповідальність органів влади Автономної Республіки Крим, їх посадових осіб, підстави дострокового припинення їх повноважень встановлюються Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами України.

12. Врегулювання основних засад контролю держави за діяльністю органів регіонального самоврядування, їх відповідальності та відповідальності їх посадових осіб, підстави дострокового припинення їх повноважень.

 

Розділ XI
Місцеве самоврядування

 

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері місцевого самоврядування

Метою конституційної реформи є створення ефективної системи місцевого самоврядування, здатної гарантувати найвищу соціальну цінність людини, створити оптимальні умови для її життєзабезпечення та гармонійного розвитку, а також забезпечити комплексний та стабільний розвиток територіальних громад, районів та регіонів України на основі найповнішого використання їх потенціалу, збалансування і вирівнювання регіонального розвитку

2. Мета і завдання конституційної реформи у сфері місцевого самоврядування

Метою конституційної реформи є створення ефективної системи місцевого самоврядування, здатної гарантувати право громадян на участь в управлінні державними справами та право і спроможність територіальних громад на ефективне самоврядування.

Необхідно визначити, що місцеве самоврядування діє на двох рівнях — основному (територіальна громада) і допоміжному (район). Регіональний рівень самоврядування має бути перенесений в інший розділ Конституції.

3. Шляхи розв'язання проблеми

1. Приведення конституційно-правової основи місцевого самоврядування у відповідність із документами Ради Європи та Європейського Союзу, насамперед Європейської хартії місцевого самоврядування та відповідних протоколів до неї, які визначають поняття та принципи місцевого самоврядування, регіональної політики і розвитку; створення конституційно-правових засад формування дієздатних та самодостатніх територіальних громад; формування конституційно-правових умов для реалізації невід"ємного права членів територіальних громад на участь у здійсненні місцевого самоврядування; оптимізація конституційної моделі системно-структурної організації публічної влади на місцевому рівні; посилення конституційних гарантій правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування має визначатися як не лише право, але й спроможність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування здійснювати регулювання і управління суспільними справами місцевого значення в межах, визначених Конституцією і законами України.

 

2. Конституційне закріплення засад муніципального дуалізму, що констатує можливість органів місцевого самоврядування вирішувати як питання місцевого значення, так і брати участь у розв'язанні державних справ шляхом виконання делегованих повноважень. Це забезпечить імплементацію положень Європейської хартії місцевого самоврядування та конституювання національних традицій розвитку місцевого самоврядування, а також надасть можливість поєднати визначені Європейською Хартією принципи децентралізації публічної влади та субсидіарності у функціонально-компетенційному механізмі здійснення місцевого самоврядування.

 

3. Перегляд конституційно визначеного обсягу компетенції територіальних громад у напрямку її розширення предметами відання, що забезпечують задоволення життєво важливих потреб громад. Закріплення принципів субсидіарності, повноти повноважень місцевого самоврядування; визначення пріоритету повноважень органів місцевого самоврядування перед повноваженнями місцевих органів виконавчої влади  у разі конкурування компетенції цих органів. Посилення конституційно-правового визначення ролі органів місцевого самоврядування як суб'єктів, відповідальних за вироблення й реалізацію місцевої політики, програм місцевого розвитку, закріплення головних повноважень цих органів. Закріплення положення про те, що територіальні громади приймають статути у порядку, визначеному законом.

 

 

 

 

 

 

Вилучити виділене, оскільки законодавство не повинно допускати конкурування компетенції.

4. Закріплення базового переліку форм безпосередньої демократії, які можуть використовуватися членами територіальних громад на місцевому рівні. Гарантування проведення консультацій з органами місцевого самоврядування під час прийняття органами державної влади рішень, які безпосередньо стосуються питань, віднесених до відання місцевого самоврядування; конституювання права органів місцевого самоврядування на співробітництво (партнерство), а також об'єднання з метою ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад, сприяння місцевому та регіональному розвитку.

 

5. Розширення конституційно-правової регламентації добровільного об"єднання територіальних громад, надання права утворювати об'єднані територіальні громади не лише сільським, а й іншим громадам, що мають єдиний адміністративний центр. При цьому добровільне об'єднання територіальних громад може утворюватися в порядку, визначеному законом, з урахуванням думки територіальних громад, а також історично сформованої спільності соціально-економічної інфраструктури громад, наявності умов і можливостей для надання населенню публічних послуг на рівні, не нижчому гарантованого державними стандартами, забезпечення належного функціонування місцевого самоврядування; врахування у конституційних положеннях особливостей інституційної системи муніципальної влади у таких об'єднаннях.

 

Об"єднань громад не повинно бути в конституції. Якщо це мається на увазі механізм створення спроможних на самоврядування громад, то це має бути в перехідних положеннях Конституції. Якщо ж це мається на увазі право громад об"єднуватися з метою створення нової об"єднаної громади, то це має бути лише задекларовано в розділі про адмін-тер. устрій, а врегульовано в законі.

6.  Уточнення конституційного визначення щодо делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади.  Встановлення, що здійснення державних делегованих повноважень покладається на виконавчі органи місцевого самоврядування.

 

7. Забезпечення конституційних гарантій організаційної самостійності місцевого самоврядування, визнання за місцевими радами права самостійно визначати систему, структуру власних виконавчих органів, загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів, обсяг видатків на їх утримання в межах коштів місцевого бюджету; відображення принципу підконтрольності та підзвітності виконавчих органів місцевого самоврядування відповідним радам.

Встановлення на конституційному рівні повноваження міських рад вирішувати питання не лише організації управління районами у місті, але й утворення, реорганізації та ліквідації таких районів

 

8. Формування повної організаційної системи місцевого самоврядування на районному та обласному рівнях; надання обласним та районним радам повноважень утворювати власні виконавчі органи.

8. Визначити, що районні ради формуються непрямими виборами з представників рад громад пропорційно до їх чисельності населення, відповідно до закону, та утворюють свої виконавчі органи.

Врегулювати положення про виконавчі органи обласних рад у Розділі Х Регіональне самоврядування.

9. Закріплення конституційних засад формування самодостатніх територіальних громад і територіальних спільнот, спроможних самостійно, в повному обсязі і на рівні гарантованих державою соціальних стандартів вирішувати питання, віднесені до їх відання, на підставі достатньої матеріально-фінансової основи. Закріплення вимоги відповідності фінансових ресурсів функціям та повноваженням місцевого самоврядування, що має стосуватися як власних, так і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, кожні з яких повинні забезпечуватися за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.

 

 

10. Конституційне гарантування самостійної економічної основи діяльності суб'єктів місцевого самоврядування районного та обласного рівнів. Визначити основні повноваження районних і обласних рад щодо управління комунальною власністю територіальних спільнот; передбачити, що районні, обласні ради вирішують відповідно до закону питання щодо використання природних ресурсів місцевого значення, що перебувають у комунальній власності територіальних спільнот. Гарантувати самостійну бюджетно-фінансову основу органів місцевого самоврядування районного та обласного рівнів.

 

Визначити, що бюджети районного самоврядування формуються із відрахувань із бюджетів громад відповідно до закону.

 

Врегулювати положення про економічні основи діяльності та бюджетно-фінансову основу обласних рад у Розділі Х Регіональне самоврядування.

11. Надання органам місцевого самоврядування права звертатися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, які стосуються місцевого самоврядування, захисту прав та інтересів територіальних громад.

 

12. Розширення конституційно-правового регулювання статусу органів самоорганізації населення, зокрема, визначення органів самоорганізації населення як однієї з форм участі членів територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення та складової системи місцевого самоврядування,  закріплення можливості створення одноосібної форми самоорганізації населення, на територіях, на яких не створені органи місцевого самоврядування; гарантування обов'язковості передачі органам самоорганізації населення коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення повноважень; закріплення контролю відповідних рад за виконанням переданих органам самоорганізації населення повноважень.

 

Точніше вживати термін "територіальної самоорганізації" населення. Оскільки є ще органи професісійного самоврядування, громадські об"єднання, які також відносяться до форм самоорганізації.

13. Доповнення частини третю статті 140 Конституції України положенням про те, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, безпосередньо, через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через органи самоорганізації населення.

Доповнити, що кожен населений пункт, який входить до складу громади має право  обирати прямими виборами свого голову, який представляє мешканців населеного пункту у відносинах з органами місцевого самоврядування на громадських засадах або з частковою компенсацією з місцевого бюджету.

14. Визначення конституційних засад державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування відповідно до положень Європейської Хартії місцевого самоврядування. Зміна правового статусу місцевих державних адміністрацій, позбавлення їх функцій місцевого самоврядування та трансформування у контрольно-наглядові органи з підпорядкуванням Президенту України. Ці органи мають зосередити свою діяльність на чітко визначеному колі державних питань. Виключення конституційних норм щодо підзвітності і підконтрольності місцевих державних адміністрацій районним і обласним радам, а також права останніх висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації.

Перенести до Розділу VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади такий текст норми:

"Зміна правового статусу місцевих державних адміністрацій, позбавлення їх функцій виконавчих органів місцевого самоврядування та трансформування у контрольно-наглядові органи з підпорядкуванням Кабінету Міністрів України. Ці органи мають зосередити свою діяльність на чітко визначеному колі державних питань. Виключення конституційних норм щодо підзвітності і підконтрольності місцевих державних адміністрацій районним і обласним радам, а також права останніх висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації".

15. Встановлення, що в містах із спеціальним статусом — Києві та Севастополі діє місцеве самоврядування, місцеві державні адміністрації відповідно до спеціальних законів.

Перенести до Розділу VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади або виключити.

 

16. Встановлення обов'язковості з'ясування та врахування думки територіальної громади села, селища, міста або територіальної спільноти району, області з приводу зміни меж адміністративно-територіальної одиниці у порядку, визначеному законом.

Перенести до Розділу IХ. Адміністративно-територіальний устрій України.

 

 

Розділ XII

Конституційний Суд України

 

 

Проект Концепції не містить чітко сформульованих проблем конституційного регулювання статусу КСУ та відповідно до них пропозицій їх вирішення шляхом зміни конституційних положень.

Пропонуємо при вирішенні питання зміни конституційного регулювання статусу КСУ виходити з наступних проблем:

 

1. Відсутність встановлення та забезпечення принципу безперервності роботи Конституційного Суду України

 Порядок формування Конституційного Суду, призначення на посаду суддів Конституційного Суду на чітко визначений строк (9 років) дають можливість суб"єктам права на призначення суддів Конституційного Суду України блокувати роботу останнього, що й відбулося на практиці наприкінці 2005 та у 2006 роках. Враховуючи повноваження Конституційного Суду, а отже можливу зацікавленість у блокуванні діяльності органу конституційної юрисдикції з боку Парламенту, Президента, Уряду — видається вкрай необхідним на конституційному рівні передбачити запобіжники перерви у  роботі Конституційного Суду.

 

2. Недостатність об"єктивних критеріїв при відборі кандидатів на посади судді Конституційного Суду. Відсутність відкритого порядку добору суддів КСУ і, як наслідок, порушення принципу незалежності суддів КСУ

Конституція наділяє Президента, Парламент, з"їзд суддів України правом призначати по шість суддів без встановлення будь-якої попередньої процедури відбору претендентів на ці високі посади. Зазначені органи лише обмежені вимогами до суддів Конституційного Суду України, встановленими у статті 148 Конституції України.

Державний орган, який уповноважений прийняти рішення щодо призначення на посади суддів повинен це робити виключно на основі професійних якостей відповідних осіб та лише на основі спеціальних критеріїв. Наділяючи ж Парламент, Президента правом фактично на власний розсуд призначати суддів Конституційного Суду не гарантується їх політична неупередженість при прийнятті цих рішень, що вкрай негативно позначається на якості конституційної юрисдикції.

4.2. Наділення з"їзду суддів правом обирати суддів Конституційного Суду України фактично є введенням квоти для професійних суддів загальної юрисдикції у складі Конституційного Суду України (одна третина складу). Здійснення правосуддя суддями судів загальної юрисдикції занадто відрізняється від діяльності судді Конституційного Суду України, тому виникає запитання, чи доцільне таке представництво професійних суддів у складі Конституційного Суду України, чи сприяє воно забезпеченню професіоналізму Конституційного Суду України.

 

3. Можливість свавільного звільнення суддів Конституційного Суду з посад

Конституційні положення тлумачаться таким чином, що Президент і Парламент наділені правом звільняти суддів Конституційного Суду України з посад у разі порушення ними присяги. Це дає можливість зазначеним органам в умовах невизначеності питання процедури доведення порушення присяги суддею КСУ втручатися в діяльність Конституційного Суду, що порушує принцип незалежності суддів. Так, є неприпустимим звільнення суддів з посад на підставі порушення ними присяги без доведення факту порушення присяги, що спостерігалося на практиці щодо суддів КСУ В.Іващенка, В.Пшеничного, С.Станік. Венеціанська комісія наполегливо рекомендувала закріпити спеціальну норму в статті 149 Конституції України, відповідно до якої попереднє рішення з питання щодо підстав звільнення судді Конституційного Суду України з посади виноситиметься самим  Конституційним Судом України.

 

 

4. Відсутність  забезпечення наступності у діяльності Конституційного Суду України.

 Повна зміна складу Конституційного Суду негативно позначається на організації його діяльності, її ефективності. Це проявилось на практиці при зміні першого складу КСУ — довгий час КСУ не приймав рішення, розглядав справи довше ніж звичайно.

 

5. Обмеженість доступу громадян до конституційної юрисдикції          

Конституція не наділяє громадян, юридичних осіб правом звернення до Конституційного Суду України з конституційними скаргами щодо порушення їх прав і свобод, чим обмежується доступ громадян до конституційної юрисдикції. Цю проблему необхідно розглядати в аспекті положень ч. 2 ст. 55 КУ, відповідно до яких кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

 

 

6. Нечіткість повноважень Конституційного Суду України

Нечіткість повноважень КСУ щодо перевірки конституційності законів про внесення змін до Конституції України, законів, прийнятих на референдумі;  щодо перевірки неконституційності нормативно-правових актів АРК з мотивів невідповідності їх законам України.

Так, проблемним виглядає зміна Конституції України шляхом прийняття 30 вересня 2010 року КСУ рішення. Зміна Конституції відбувалася не в результаті установчого процесу Українського народу, не в порядку визначеному у Розділі XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції, а шляхом відновлення Конституційним Судом України дії конституційних положень, які втратили чинність. З цього приводу Венеціанська комісія у пунктах 65, 70 Висновку "Про конституційну ситуацію в Україні" від 21 грудня 2010 року[1] зазначала, що поточне конституційне поле, засноване на Рішенні Конституційного Суду не має достатньої легітимності, яка може бути досягнута лише в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до Конституції у Верховній Раді. Відновлення за рішенням Конституційного Суду варіанту Конституції ставить питання легітимності діючих державних інституцій, оскільки і президент, і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними. Президент України, після цього судового рішення, має набагато більше повноважень, ніж могли передбачати виборці, коли він обирався.

При врегулювання процедури проведення всеукраїнського референдуму, виникають  питання щодо повноваження перевірки предмету референдуму на відповідність його Конституції України. Виходячи з статусу КСУ, можливо варто наділити такими повноваження саме орган конституційної юрисдикції.

 

7. Занадто тривалий розгляд конституційних подань та звернень.

Розгляд Конституційним Судом справ та прийняття рішень лише на своїх пленарних засіданнях об"єктивно вимагає доволі значного проміжку часу, що призводить до затягування розгляду конституційних справ. Це не дозволяє органу конституційної юрисдикції вчасно вирішувати конституційні спори та знімати інституційні конфлікти, що негативно позначається на ефективності діяльності всього владного механізму, захисті конституційним прав і свобод громадян.

 

8. Обмеженість суб"єктів звернення до КСУ з питань відповідності Конституції міжнародних договорів

З питань відповідності Конституції міжнародних договорів до КСУ уповноважені звертатися  лише Президент та Уряд. Викликає сумніви позбавлення законодавчої гілки влади порушувати ці питання у КСУ. Особливо актуалізується це питання в аспекті президентських повноважень підписувати  міжнародні договори та тенденції його домінування над Урядом. В цьому зв"язку необхідно згадати укладання та ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Не зважаючи на суперечність Угоди Конституції України (частина сьома статті 17 Конституції України не допускає на території України розташування іноземних військових баз), порушення законодавчої процедури при прийнятті Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" від 27 квітня 2010 року № 2153-VI злагоджені дії Президента, Уряду та парламентської більшості призвели до укладення неконституційної угоди.

 

9. Виведення з-під компетенції КСУ нечинних правових актів обмежує доступ до КСУ, приховує конституційні спори та не сприяє  вирішенню їх правовим шляхом

Обмеженням доступу до конституційного правосуддя стала правова позиція Конституційного Суду щодо відсутності в нього повноважень розглядати нечинні акти. Так, відмови Конституційного Суду  у розгляді правових норм, які вичерпали свою дію, нечинних правових норм фактично позбавляє можливості встановити істину в конституційно-правових спорах між вищими органами державної влади. Так, масове порушення прав на соціальний захист відбувається шляхом прийняття Парламентом законів про Державний бюджет на відповідний рік, які часто Суд не встигає розглянути, оскільки вони мають обмежений строк дії. Також владні суб"єкти використовують цю правову позицію КСУ з метою виведення з-під конституційного контролю своїх актів. Наприклад, це використовував Президент В. Ющенко  для блокування дії рішень Уряду у 2008-09 роках.

 

10. Позбавлення КСУ права встановлювати момент набрання чинності його рішеннями  може призводити до правових проблем

 При розгляді деяких  спорів КСУ стикався з проблемою породження правової невизначеності при прийнятті рішень щодо неконституційності правових актів або окремих їх положень. Найяскравіше це проявилося при розгляді КСУ питання щодо неконституційності смертної кари. Також варто згадати визнання неконституційним Регламенту ВРУ в цілому.

 

Відповідно до визначених проблем пропонується:

q  Підвищити об"єктивні вимоги та встановити оціночні вимоги щодо суддів КСУ (Стаж роботи у галузі права не менше 15 років. Судді КСУ призначаються з числа загальновідомих компетентних юристів з бездоганною репутацією)

q  Змінити порядок призначення суддів КСУ (Парламент та Президент призначає по 9 суддів (по половині складу Конституційного Суду України) з числа відкритого списку претендентів на посаду судді КСУ, що формується кваліфікаційною комісією суддів Конституційного Суду. Закріпити як конституційний орган кваліфікаційну комісію суддів КСУ, яка складається з суддів КСУ у відставці, інших авторитетних правників, які за віком не можуть претендувати на посади суддів цього Суду, колишніх Президентів.)

q  Встановити ротацію третини складу Конституційного Суду кожні три роки

q  Уточнити порядок звільнення суддів КСУ (Встановити, що попереднє рішення з питання щодо дострокового припинення повноважень судді Конституційного Суду України з підстав порушення ним присяги, порушення вимог несумісності виноситиметься самим  Конституційним Судом України. Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду в разі закінчення строку, на який його було призначено або у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років приймається органом, що його обрав/призначив, шляхом обрання/призначення на посаду нового судді Конституційного Суду).

q  Врегулювати порядок вступу на посаду судді КСУ  (суддя Конституційного Суду набуває повноважень з дня складення ним на пленумі Конституційного Суду України присяги конституційно визначеного змісту. Перед складенням присяги суддя Конституційного Суду зобов"язаний звільнитися із усіх займаних посад і припинити членство у політичній партії)

q  Уточнити повноваження КСУ:

  • уточнити повноваження КСУ щодо законів про внесення змін до КУ,
  • заборонити КСУ закривати провадження по справі на підставі втрати чинності актом, чия відповідність Конституції оскаржувалася,
  • уточнити повноваження КСУ щодо актів ВР АРК (розширити предмет розгляду КСУ до актів ВР АРК, а не лише правові акти, а також прибрати розгляд питань законності актів ВР АРК),
  • ввести конституційну скаргу (предмет скарги  обмежити законами, на основі яких судом загальної юрисдикції ухвалено остаточне рішення, що стосується конституційних прав і свобод цієї особи ),
  • надати органам місцевого самоврядування право внесення  конституційних подань щодо конституційності законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, які стосуються місцевого самоврядування, захисту прав та інтересів територіальних громад,
  • встановити обов"язковий конституційний контроль питань, що виносяться на референдум,
  • надати право звернення до КСУ Парламенту або частині народних депутатів щодо відповідності КУ міжнародних договорів.

q  З метою оптимізації роботи Конституційного Суду закріпити повноваження Суду приймати рішення не лише на його пленарних засіданням (тобто повним складом Суду), а у складі шести або дев"яти суддів. Тобто передбачити у Конституційному Суді формування відповідних колегій (або палат) з розподілом між ними повноважень. При цьому необхідно передбачити можливість винесення на розгляд на пленарних засіданнях Конституційного Суду складних справ, розгляд справ щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту, а також  у випадку рівного розподілу голосів у колегіях (палатах) Суду.

q  Передбачити можливість встановлення КСУ моменту набрання чинності його рішеннями.

q  Порядок виконання рішень КСУ визначається лише Конституцією та законами.

 

 

 

Розділ XIII

Перегляд Конституції

 

1. Цей розділ слід доповнити положеннями про підстави, суб'єкт та порядок прийняття Конституції України.

2.Встановити, що Конституція України схвалюється Верховною Радою України і затверджується всеукраїнським референдумом у встановленому законом порядку.

3. Необхідно, щоб проект Конституції України вносився до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

4. Передбачити, що проект Конституції України розглядається Верховною Радою України і вважається схваленим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

5. У разі схвалення законопроекту Президент України приймає рішення про призначення всеукраїнського референдуму з прийняття відповідного закону.

6. Передбачити положення, згідно з яким щодо закону про внесення змін до Конституції України не застосовується вето Президента України, а його участь у забезпеченні конституційності такого закону здійснюється в інших формах.

Повністю погоджуючись з проблемами, що зумовлюють необхідність удосконалення правового регулювання порядку внесення змін до Конституції України, метою конституційних змін у цій сфері та прийнятністю  конституційних змін, пропонуємо розглянути альтернативний варіант їх вирішення.

 

А саме ввести спеціальний орган установчої влади народу, (наприклад, Конституційну Асамблею) для розробки та прийняття законопроектів, які передбачають зміну конституційного ладу та процедури перегляду Конституції України, нової Конституції.

Для цього:

1. Встановити, що законопроекти, які передбачають зміну конституційного ладу та процедури перегляду Конституції України, проект нової Конституції України подаються до Верховної Ради України Президентом України або не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України  і,  за  умови  його прийняття  Конституційною Асамблеєю, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

2. Конституційна Асамблея скликається Президентом України протягом трьох місяців з моменту внесення до Верховної Ради України  відповідних законопроектів, або проекту нової Конституції, або отримання належним чином оформленої вимоги про проведення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової Конституції України за народною ініціативою.

3. Конституційний склад Конституційної Асамблеї — триста народних обранців Конституційної Асамблеї України (делегатів), які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах комбінованої виборчої системи, яка забезпечує представництво політичних партій, регіонів України та народу України.

4. Встановити вимоги до народних обранців (двадцять п"ять років, вільне володіння державною мовою, право голосу, наявність вищої освіти).

5. Встановити заборону бути обраним до Конституційної Асамблеї України для Президента України, народного депутата України, члена Кабінету Міністрів України, керівника центрального органу виконавчої влади та його заступника, суддів Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, а також громадянина, який має судимість за вчинення умисного злочину.

6. Встановити заборону для народного обранця претендувати на  обрання його главою держави, а також представником у законодавчий орган, на призначення його членом вищого органу виконавчої влади, керівником центрального органу виконавчої влади та його заступником, а також суддею України протягом п"яти років після затвердження всеукраїнським референдумом нової Конституції України, закону України про внесення змін до Конституції України, прийнятих відповідною Конституційною Асамблеєю.

7.До повноважень Конституційної Асамблеї віднести:

- розробку проекту нової Конституції України у разі проголошення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової Конституції України за народною ініціативою;

- прийняття законів, які передбачають зміну конституційного ладу та процедури перегляду Конституції України. Прийняття нової Конституції України" (які для набрання ними чинності вимагають затвердження на всеукраїнському референдумі);

8. Встановити, що Конституційна Асамблея приймає рішення лише щодо питань, для вирішення яких її було обрано. Кінцеві рішення приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Конституційної Асамблеї України двома послідовними голосуваннями, які не можуть відбуватися протягом одного дня.

 7. Уточнити конституційну процедуру перегляду чинної Конституції України, зняти суперечності і усунути нечіткості у визначенні такої процедури           (статті 157, 158, 159).

Підтримуємо

8. Передбачити обов'язкове прийняття окремих законів про введення в дію  Конституції України або закону про внесення змін до Конституції України.

 

Підтримуємо

 



[1]              http://glavcom.ua/articles/2452.html